Ковтунівський навчально-виховний комплекс

Творчість земляків

Я з друзями спілкуюсь в інтернеті,

Тут повідомлення з Авдіївки від Свєти:

Ти з Центру, я зі Сходу України,

Але ми рід один, ми всі єдині.

Читати далі »

Після зустрічі з Анатолієм Дерев’янком, який розповідав нам про хлопців та дівчат, які воюють на Сході України, я чимдуж поспішав додому. Хотілося найскоріше розповісти мамі про мужність наших героїв та виразити свої враження у вірші.

Читати далі »

Оксана Нетудихатка

Була Велика Вітчизняна.

Ніч темна і густющий ліс.

Мій дід із самого світання

Бійця пораненого ніс. Читати далі »

Оксана Нетудихатка

Палає Україна… Йде війна…

На Сході точаться бої гарячі.

Вона не вмерла! Ні! Вона жива!

Лише слізьми гіркими тихо плаче.

За тих, хто вчора грав ще у квача,

Ганяв із іграшковим автоматом,

Футболив у дворі м’яча,

Сьогодні ж є захисником-солдатом.

Так, вона викохала відданих синів,

Що підуть і на смерть заради неї,

Вітчизна плаче, Схід горить в огні, –

Та вона горда, що ви є у неї.

І хай же «брат» став ворогом для нас,

І хай же ним хоч сам нечистий править,

Вкраїна вистоїть у нелегкий цей час!

Державу нашу на коліна не поставлять!!!

«Вісник Золотоніщини», 01.08.2014

Оксана Нетудихатка

Шлемо привіт з маленького села,

Вам, воїни, захисники Вкраїни!

Щоб скоро вже скінчилася війна

І кожен повернувся до родини.

Ми знаєм, що при зорях ви спите,

Все автомат стискаючи руками,

Вас спрага й голод мучать, та проте

Лиш сняться рідні очі тата й мами.

Ми молимось за кожного із вас,

Тримають кулачки дитячі руки,

Щоб вже закінчився тяжкий цей час –

Безглуздої війни, біди та муки!

Немає значення: чи Захід, а чи Схід,

Чи Південь, Північ, або Центр країни,

Ми з діда-прадіда один козацький рід!

Одна сім’я – Єдина Україна!

І незабаром вже щаслива та пора!

Повстане із руїн наша держава!

Дай, Боже, сили вам, здоров’я і добра,

Нас ображать ніхто немає права!

Ковтуни, Ковтуни, Ковтуни,

Те село, де блукав я стежками,

Там, де слались квітучі лани,

Мов рушник вишивався руками.

Ковтуни ви мої, Ковтуни,

Таке миле село, добрі люди,

І в полях зашумлять ясени,

Голос птаха розноситься всюди.

Я люблю вас, мої Ковтуни,

Те село, де блукав я стежками,

Я приїхав – мене обійми,

Вітром теплим, рясними дощами.

А.Солоп

Я знаю, чом в неньки

Заплакані очі,

Чому моя мама сумна.

Це тато учора

Пішов у солдати

А мама зосталась одна.

Читати далі »

Я, Максим! Школяр, син, онук, найцінніший скарб для мами і тата, бабусі і дідуся. А вони для мене – найцінніші, найулюбленіші, найпрекрасніші. Я просто не можу дібрати слова, щоб сказати про свою любов до них.

Моє дитинство безтурботне, щасливе і радісне. Я маю все, що хочу, мені нині створені всі умови для навчання, для заняття спортом. Я цікаво проводжу дозвілля, прагну вчитись тільки на відмінно, щоб мною пишались і мама, і тато. Та це тільки завдяки мирному небу, що поки що над нами. Страшне слово війна я чув від бабусі і дідуся, та в школі на уроках історії.

Читати далі »

Я гордий тим, що українець зроду,

Радію я, душа моя співа,

Коли калина дивиться у воду,

Коли забута пісня ожива.

Читати далі »

Заходжу в клас – кабінет української мови і літератури. Відразу ж з великого портрету на мене дивляться очі великого Кобзаря, поета, художника, скульптора – Тараса Григоровича Шевченка. Читати далі »