Ковтунівський навчально-виховний комплекс

Заходжу в клас – кабінет української мови і літератури. Відразу ж з великого портрету на мене дивляться очі великого Кобзаря, поета, художника, скульптора – Тараса Григоровича Шевченка.

Портрет намальований не знаменитим художником, не відомим майстром пензля, а простою людиною, випускником Ковтунівської середньої школи 1972 року, нашим товаришем Тимошенком Миколою Олексійовичем. Про цю людину згадувати боляче, бо вже вісім років, як пішов він із життя, як залишив сумувати за собою дітей, дружину, друзів. Ми виросли в одному селі, товаришували з дитинства. Пам’ятаю початкову школу – малював Микола з самого дитинства дуже гарно, і вчителька завжди показувала нам його малюнки як приклад, а ми дивилися на них роззявивши рота. Не розуміли, як можна було намалювати так річечку, що здається от- от задзвенить хвильками, листочок, ніби живий, квіточку, яку аж хочеться торкнути рукою. Микола малював усе: навколишню природу, портрети друзів, батьків. Йому це вдавалось дуже легко.

А основне те, що дуже вже він любив цю справу. І ніхто не міг подумати, що коли він виросте, то не буде відомим художником, адже зрозуміло – талант від Бога.

Та сталося по – іншому. Життя повело його іншим шляхом. Закінчив Ленінградський технікум – працював у Черкаському банку «Україна», працював за кордоном. Та ніколи не забував про малювання. І коли виникла така потреба, оформити кабінет української мови в рідній школі, він не відмовив. Не дивлячись на зайнятість, працював і жив у Черкасах, він все – таки допоміг оформити кабінет. Довгими зимовими вечорами працював, коли приїздив на вихідні до батьків.

Минуло вже багато – багато років, а я кожен раз, коли заходжу в кабінет, згадую Миколу, талановиту, добру людину.

Тяжка хвороба забрала його від нас, але не змогла забрати пам’яті про нього, про його талант.

П.В.Павлюченко,

учитель української мови та літератури