Ковтунівський навчально-виховний комплекс

Я, Максим! Школяр, син, онук, найцінніший скарб для мами і тата, бабусі і дідуся. А вони для мене – найцінніші, найулюбленіші, найпрекрасніші. Я просто не можу дібрати слова, щоб сказати про свою любов до них.

Моє дитинство безтурботне, щасливе і радісне. Я маю все, що хочу, мені нині створені всі умови для навчання, для заняття спортом. Я цікаво проводжу дозвілля, прагну вчитись тільки на відмінно, щоб мною пишались і мама, і тато. Та це тільки завдяки мирному небу, що поки що над нами. Страшне слово війна я чув від бабусі і дідуся, та в школі на уроках історії.

  І ось вона реальна. Зовсім недалеко, звісно, ми не чули вибухів, не бачили як руйнують міста і села, як гинуть ні в чому не винні люди і стають сиротами діти. Дай, Боже, щоб нас не спіткало таке лихо!

Я хочу, щоб поруч завжди був тато. Щоб узяв мене за руку і ми пішли на рибалку, а потім разом грали у футбол. Нехай татові міцні руки міцно стискають мої, пригортають до грудей, і щоб я завжди відчував його тепло. Я не хочу, щоб він зник з мого життя, бо так хоче отой Путін, за наказом якого вбивають людей, роблять каліками наших братів, батьків, дідів.

Та рідний край треба берегти, і доказати всьому світові, що ми, українці – славні нащадки Запорізької Січі. Ніколи наш народ не стане на коліна, чуєте, ніколи і ні перед ким! Я в це вірю і твердо знаю, що мир буде в нашій славній Україні. А як же інакше, коли підростає таке покоління – сміливе і відважне.

Я хочу миру, сонця, щасливих усмішок рідних, гарної долі.

Так буде!

Максим Дивнич, учень 6 класу