Ковтунівський навчально-виховний комплекс

Я з друзями спілкуюсь в інтернеті,

Тут повідомлення з Авдіївки від Свєти:

Ти з Центру, я зі Сходу України,

Але ми рід один, ми всі єдині.

«Як ти? Як в школі?» «Ми готуємось до свята

На Новий рік костюм вже зшила мати.

Я пісню заспіваю про наш край.

Хвилююсь дуже. До побачення. «Бувай»

Пройшли свята. Я знову в інтернеті:

«Як справи? Як твій номер на концерті?»

«Я зараз не пишу, мені не сила.

Вночі учора школу розбомбили.

А зараз щось, напрочуд, тихо, тихо…»

Й мовчанка. Відчуваю – знову лихо.

Вже третій день заходжу на сторінку,

Її ім’я шукаю без зупинку.

Не пише. І немає в мережі.

Щось сталось відчуваю у душі.

«Пробач, раніше не змогла писати,

Знов почали бойовики стріляти.

В підвалі ми з бабусею ховались.

Як було страшно! Як же я боялась!»

Я це читав й читала моя мама,

Слів не було – лише на серці рана.

За що стріляють й падають гранати,

Хто право дав народ мій ображати.

Але ми переможем, ми єдині

І запанує мир на Україні.

Я з гордістю скажу, бо точно знаю –

Козацький рід ніхто не подолає!!!

Оксана Нетудихатка