Історія села Антипівка
Село розташоване на р. Золотоношці за 10 км від районного центру. Сільраді підпорядковано селище Бакаївку, село Слюжчину Слобідку та хутір Голубки.
Перша згадка про Антипівку зустрічається 1631 р. у “Тарифі подимного податку Київського воеводства”. Тоді з дими (дим – господарство як податкова одиниця) тяглих селян, тобто селян, які сплачували податки і виконували повинності шляхтичу Богухвалові Олексичу 3 злотих на рік. А решта – майже всі антипівчани – козакувала і належала до Золотоніської сотні. Назву села пов’язано з іменем його осадчого. Є кілька тлумачень її. Візьмемо одне. “Анти” – проти і “пас” – кожний. Отже, проти кожного, тобто впертий.
Росія вивітрювала козацький дух з України, перетворювала її на свою колонію. У цьому аспекті на мешканців Антипівки та Слюжчиної Слобідки було накладено нові податки та побори. Розгорнімо “Переписні книги 1666 року”. Тоді “село Антипине” (Антип – гр.Антипа) і “Слобідка Слюжчина” нараховували 9 орних селян із кіньми, із них було стягнуто два рублі, 8 алтинів та дві деньги, а з двох бобилів (бідарів) – по п’ять алтинів. Назву кількох господарів: Зіновій Лисий, Іванько Винник, вдова Шакулиха, Федько Колісник, Савка зять Керсти, Федько Безпалчий…
На початку XVIII ст. джерела подають статистичні дані й про козацтво. Так 1729 р., у селі налічувалось 11, а 1767 р. – 79 козацьких дворів (128 родин, 623 особи). Документ 1787 р. (“Описи Київського намісництва 70-80 років XVIII ст.”) нараховує 94 душі скарбничих і власницьких селян. Останні належали полковому судді Василеві та прапорщику Петрові Леонтовичам і відставному підпоручику Степанові Стеблинському. Отже, закріпачення антипівців посилювалося.
Селянство займалося рільництвом. Біднота, а її було понад 30%, мандрувала на заробітки до Херсонської губернії.
Жили затуркані, лише Григорій Попенко закликав їх до боротьби. Свої виступи він закінчував словами: “Геть царя!”. А його сестра, вчителька Марія Іванівна, покінчила життя самогубством (за участь у революційному русі). Духовна темрява була постійною гостею майже в кожній оселі. Земська школа, відкрита 1874 р., містилася в старій тісній хаті. Викладач Закону Божого о. Іоан Дроздовський славився як релігійний діяч повітового масштабу.
Антипівці брали участь у жовтневих подіях. А коли денікінський загін проходив селом, група селян (Лука та Омелько Федини, Сергій Петруша, Степан Щербина та інші розгромила його).
Перший колгосп – “Шлях до соціалізму” (створений 1930 р.). Проте він проклав шлях не до соціалізму, а до могили. Голодомор та репресії поглинули десятки антипівців. А “чорний ворон” ГПУ та НКВС забрав у безвість 41 антипівця. Розстріл, каторга, позбавлення прав…
Чорне крило війни майнуло і над Антипівкою. 230 чоловіків билися на фронтах, а група під керівництвом Андрія Савицького – в тилу. 11 із них нагороджено орденами та медалями. Понад сто полягло в боях. На честь їх поставлено в селі пам’ятник.
В Антипівці народився талановитий поет, член Кирило-Мефодіївського товариства Олександр Навроцький.
Станом на 1 січня 2000 р. людність Антипівки налічувала 1336 мешканців. На терені сільради розташовано КСП “Красногірське”, ФАП, 2 крамниці, будинок культури, філію Ощадбанку, поштове відділення, Красногірський монастир. 302 сільські подвір’я мають природний газ. У середній школі 25 учителів навчають 112 учнів. У дошкільному закладі виховуються 30 дітей.
Михайло ПОНОМАРЕНКО