Ковтунівський навчально-виховний комплекс

Село розташоване на р. Золотоношці за 10 км від районного центру. Сільраді підпорядковано селище Бакаївку, село Слюжчину Слобідку та хутір Голубки.

Перша згадка про Антипівку зустрічається 1631 р. у “Тарифі подимного податку Київського воеводства”. Тоді з дими (дим – господарство як податкова одиниця) тяглих селян, тобто селян, які сплачували податки і виконували повинності шляхтичу Богухвалові Олексичу 3 злотих на рік. А решта – майже всі антипівчани – козакувала і належала до Золотоніської сотні. Назву села пов’язано з іменем його осадчого. Є кілька тлумачень її. Візьмемо одне. “Анти” – проти і “пас” – кожний. Отже, проти кожного, тобто впертий.

Росія вивітрювала козацький дух з України, перетворювала її на свою колонію. У цьому аспекті на мешканців Антипівки та Слюжчиної Слобідки було накладено нові податки та побори. Розгорнімо “Переписні книги 1666 року”. Тоді “село Антипине” (Антип – гр.Антипа) і “Слобідка Слюжчина” нараховували 9 орних селян із кіньми, із них було стягнуто два рублі, 8 алтинів та дві деньги, а з двох бобилів (бідарів) – по п’ять алтинів. Назву кількох господарів: Зіновій Лисий, Іванько Винник, вдова Шакулиха, Федько Колісник, Савка зять Керсти, Федько Безпалчий…

На початку XVIII ст. джерела подають статистичні дані й про козацтво. Так 1729 р., у селі налічувалось 11, а 1767 р. – 79 козацьких дворів (128 родин, 623 особи). Документ 1787 р. (“Описи Київського намісництва 70-80 років XVIII ст.”) нараховує 94 душі скарбничих і власницьких селян. Останні належали полковому судді Василеві та прапорщику Петрові Леонтовичам і відставному підпоручику Степанові Стеблинському. Отже, закріпачення антипівців посилювалося.

Селянство займалося рільництвом. Біднота, а її було понад 30%, мандрувала на заробітки до Херсонської губернії.

Жили затуркані, лише Григорій Попенко закликав їх до боротьби. Свої виступи він закінчував словами: “Геть царя!”. А його сестра, вчителька Марія Іванівна, покінчила життя самогубством (за участь у революційному русі). Духовна темрява була постійною гостею майже в кожній оселі. Земська школа, відкрита 1874 р., містилася в старій тісній хаті. Викладач Закону Божого о. Іоан Дроздовський славився як релігійний діяч повітового масштабу.

Антипівці брали участь у жовтневих подіях. А коли денікінський загін проходив селом, група селян (Лука та Омелько Федини, Сергій Петруша, Степан Щербина та інші розгромила його).

Перший колгосп – “Шлях до соціалізму” (створений 1930 р.). Проте він проклав шлях не до соціалізму, а до могили. Голодомор та репресії поглинули десятки антипівців. А “чорний ворон” ГПУ та НКВС забрав у безвість 41 антипівця. Розстріл, каторга, позбавлення прав…

Чорне крило війни майнуло і над Антипівкою. 230 чоловіків билися на фронтах, а група під керівництвом Андрія Савицького – в тилу. 11 із них нагороджено орденами та медалями. Понад сто полягло в боях. На честь їх поставлено в селі пам’ятник.

В Антипівці народився талановитий поет, член Кирило-Мефодіївського товариства Олександр Навроцький.

Станом на 1 січня 2000 р. людність Антипівки налічувала 1336 мешканців. На терені сільради розташовано КСП “Красногірське”, ФАП, 2 крамниці, будинок культури, філію Ощадбанку, поштове відділення, Красногірський монастир. 302 сільські подвір’я мають природний газ. У середній школі 25 учителів навчають 112 учнів. У дошкільному закладі виховуються 30 дітей.

Михайло ПОНОМАРЕНКО