Ковтунівський навчально-виховний комплекс

Одним із п’яти найстародавніших монастирів України вважається наш Свято-Покровський Красногірський жіночий монастир, що знаходиться поблизу міста Золотоноша. Він належить до Черкаської єпархії УПЦ МП.

Монастир має багату історію заснування. За переказами, відлюдне життя в Красногір’ї на місці майбутнього монастиря започаткував чернець із Константинополя приблизно наприкінці XVI – початку XVII століття. Йому у сні з’явилась Цариця Небесна, веліла вирушити на Руську землю та вказала місце майбутнього монастиря в горі біля Золотоноші. Козаки не залишились осторонь заснування монастиря, побудувавши храм, який назвали на честь святого Георгія Переможця. Нинішній кам’яний Покровський храм був зведений у 1859 році, а Спасо-Преображенський собор -у 1767-1771 роках за проектом українського архітектора Івана Григоровича-Барського за кошти святителя Софронія, єпископа Іркутського. Красногірський монастир залишався чоловічим до кінця XVIII століття.

Засновані українським козацтвом монастирі були не лише твердинею православної віри, а й осередками вченості, мудрості та джерелами знань, у тому числі й у військовій сфері. Саме вони зберігали й поширювали козацьку військову науку. Виконували монастирі й ряд інших функцій – кожна така свята обитель була водночас і фортецею, і шпиталем для поранених та хворих, і притулком для старих немічних лицарів. Саме тому, поневоливши Україну, російський царат не міг миритися з існуванням козацьких монастирів, їх закривали, а з часом перетворили на жіночі – менш небезпечні для нових московських господарів. Така ж доля спіткала й Красногірську обитель.

У 1786 році, після виходу ряду царських указів про секуляризацію монастирських земель і скорочення числа монахів, Красногірський був виведений зі штату монастирів. Але вже у 1790 році Указом Святійшого Синоду на його місце було переведено Київський Іоанно-Богословський дівочий. З тих пір обитель існує як жіноча.

У 1922 році більшовики пограбували й закрили монастир, вигнавши понад 700 черниць та послушниць. На території обителі розташувався інвалідний будинок, а всі святині були передані до Черкаського міського музею. Відновлення монастиря у листопаді 1941 року збіглося з початком війни з нацистською Німеччиною. В обителі тоді було близько півтора десятка черниць, які заробляли собі на прожиття тим, що наймалися на важку поденщину до селян із Бакаївкн та Антипівки. Значне поповнення черниць відбулося під час чергової хвилі гонінь на церкву на початку 60-х років XX століття. З ліквідованих монастирів сестри сходилися у Красногірський, закривати який влада не стала. Відтоді тутешні інокині безперервно звершують свій чернечий подвиг.

Остаточно відродився монастир наприкінці радянського періоду перебудови. Нині там постійно мешкає до сотні черниць і послушниць, не рахуючи тих, які проходять випробувальний термін перед довічним поселенням в обителі.

У 2003 році, за клопотанням архієпископа Черкаського і Канівського Софронія та за підтримки мерії Золотоноші, монастирю була повернена земля, що належала йому до 1922 року.

Першу красногірську ікону Богородиці чернець вирізав на корі дерева. Саме тому вона дістала назву «Корецька». У подальшому цей образ був розписаний фарбами та прикрашений срібною ризою. Після розорення монастиря у 1922 році цю ікону було втрачено.

Незабаром на дубі з’явилася інша ікона Божої Матері, названа «Дубенською» (від слова «дуб»), яка явила себе чудотворною й до сих пір є головною святинею Красногірської обителі (пізніше образ розписали фарбами й прикрасили ризами).

Олександр ЧЕРНЯВСЬКИЙ,

студент Черкаського університету їм. В. Хмельницького.

«Вісник Золотоніщини», 21.05.2010 р.