Ковтунівський навчально-виховний комплекс

23 квітня цього року виповнюється 15 років від дня смерті Володимира Федоровича Клименка – людини, яку знали і поважали на Золотоніщині, а тепер беруть приклад, наслідують у діях, задумах і намірах. 33 роки (з 1959 по 1992) він був беззмінним завідуючим Золотоніським районним відділом освіти. Чим далі ми відходимо у роках, тим яскравішою стає його постать.

Ось яким його запам’ятали золотонісці:

Михайло Миколайович Нікогда , голова ветеранської організації працівників освіти району, у минулому інспектор Золотоніського районного відділу освіти:

– Він виконував інколи, здавалось, непосильну роботу і завжди з нею справлявся завдяки кипучій, незгасаючій енергії, рішучості, наполегливості і працездатності. Громадська робота була різнобічною. Неодноразово обирався депутатом районної ради (і відповідно успішно виконував депутатські обов’язки), членом виконавчого комітету районної ради, райкому партії. Завжди працював заступником голови комісії у справах неповнолітніх, але в більшості випадків виконував обов’язки голови. Працював головою організації товариства «Знання». Активний організатор і учасник самодіяльного драматичного театру при районному будинку культури. Постійно виступав у головних ролях. Його ім’я, як актора театру, занесено до Української радянської енциклопедії. Беззмінний репортер святкових демонстрацій і дійств на центральній площі міста.Систематично виконував доручення органів влади із розв’язання життєвоважливих питань. Кожного року готував тематику вечорів для шкіл міста, які проводились з його особистою участю. Забезпечував розробку лекцій для лекторів, пропагандистів і читання їх у населених пунктах. У складі виїзних груп з числа відповідальних працівників органів влади виїжджав вечорами у населені пункти на зустрічі з трудівниками села, де в будинках культури виступав перед ними з цікавими промовами, які були захоплюючими. В них розкривалась діяльність освітянської галузі. У відповідальні періоди сільськогосподарськихробіт часто був  уповноваженим з розв’язання важливих питань у колгоспах. Всю його громадську роботу перерахувати важко. Вона була напруженою і виконувалась належно. Наприклад, він успішно керував комісією у справах неповнолітніх. Регулярно проводились її засідання. На них розглядались питання, пов’язані з виконанням всеобучу, дитячою бездоглядністю, правопорушеннями. І часто діти, які не відвідували школу, поверталися до неї, ставали на правильний шлях. Вона була не каральним органом, а виховним. Робилось усе можливе, щоб захистити дитину, поставити на істинний шлях. Часто проводились виїзні засідання комісії у населених пунктах, де заслуховували окремих дітей про їх навчання у школі, а батьків – про виховання дітей у сім’ї, вдома. І такі заходи мали певні успіхи. Часто комісії доводилось розглядати дуже складні і серйозні питання. У ті далекі роки в центрі міста на радянські свята проводились мітинги, на яких вшановували трудівників міста і села, і В.Ф. Клименко постійно своїм левітановським голосом вів репортаж. Ніхто краще за нього не міг це зробити. Потрібно було при підході колони до трибуни чітко повідимити про досягнення підприємства, установи, організації, закладу освіти чи культури, що йшли у колоні, назвати передовиків. До цього він серйозно і старанно готувався. Всі жителі міста дуже гарно знали його голос і схвально сприймали. Клименко був членом президії райкому профспілки працівників освіти, членом ради народної освіти облвно (тепер колегія). Завжди виступав на засіданнях ради, ділився досвідом своєї роботи. З ним рахувалися, до нього прислухались. З великою шаною і повагою ставився до нього завідуючий облвно К.А. Заремба. Його гарно знали в міністерстві освіти України.

Володимир Федорович мав тісні зв’язки з сільськими радами. Часто брав участь у проведенні сесій. Вносив пропозиції на виконкомах, сесіях районної і сільських рад щодо покращення роботи шкіл, дошкільних і позашкільних закладів, зміцнення їх навчально-матеріальної бази, надання фінансової допомоги, будівництва квартир для вчителів та ін.

Тісні зв’язки мав з головами колгоспів, керівниками підприємств, будівельних організацій, користувався серед них авторитетом. Повсюдно відстоював інтереси освітніх закладів району.

Катерина Петрівна Демчинська , колишня учителька німецької мови та директор Кривоносівської загальноосвітньої школи:

– Пам’ятаю такий випадок. Тяжко захворів мій син Олег, семикласник. Довелося перебувати з ним в обласній дитячій хірургії більше двох місяців. І трапилося це серед навчального року. Володимир Федорович посприяв тому, щоб мені дали профвідпустку наперед, а коли вона закінчилася, а з дитиною ще було погано, я у відчаї телефоную завідуючому відділом освіти додому. І коли я почула лагідний, заспокійливий голос: «Катерино Петрівно! Можете бути біля дитини скільки Вам треба. Ми на місці все залагодимо. Головне, щоб Ви сина поставили на ноги, а за решту не турбуйтеся», – здавалося, горе відступило. Таку доброзичливість я пам’ятатиму, мабуть, усе життя.

Віра Іванівна Комиш, учителька Домантівського навчально-виховного комплексу:

– Володимир Клименко виділяв рису, я гадаю, без якої неможливе педагогічне покликання. Він назвав її гармонією серця й розуму. Чи є інші професії, крім професій педагога й лікаря, які вимагали б стільки сердечності! Кожному зі своїх підопічних треба дати частинку свого серця, щоб подолати радощі та прикрощі.

Валентина Іванівна Іванова , вчителька англійської мови Богуславецького НВК ім. М.О. Максимовича:

– Моє перше знайомство з Володимиром Федоровичем відбулося в стінах міської школи № 4 у далекому 1963 році. Я тоді була ученицею 5 класу, а історію у нас викладав завідуючий районним відділом народної освіти. На уроках завжди було цікаво. Вдруге доля звела мене з цією людиною вже через 15 років. Я, випускниця педагогічного вузу, приїхала на роботу в Золотоніський район. Запам’ятався він мені як вимогливий керівник, ерудована людина з почуттям відповідальності за доручену справу.

Олександра Миколаївна Дігтяренко , методист Золотоніського районного будинку дитячої та юнацької творчості (с. Гельмязів):

– У нашому позашкільному закладі створено музейну кімнату, де зібрано фотоматеріали про роботу авіамодельного, драматичного гуртків, гуртків юних кролівників та ін. Впадають в око яскраві стенди «Районні свята» та «Різні справи». На них ми бачимо Володмира Клименка серед піонерів на районному зльоті, на виставці квітів, на зустрічі з тимурівцями. Він скрізь встигав побувати. Щиро радів перемогам і успіхам золотоніських дітей.

Марія Миколаївна Кулініч , голова ветеранської організації вчителів Вознесенської школи, колишній заступник директора з виховної роботи:

– Володимир Федорович Клименко завжди цікавився роботою учнівських навчально-виробничих бригад та пришкільних таборів праці і відпочинку. Особливо він пишався успіхами нашої навчально-виробничої бригади, яка була учасником ВДНГ у Києві та Москві, де одержала бронзові медалі. В.Ф. Клименко радів, коли багато випускників залишалися працювати у селі. Часто завідуючий привозив гостей до Вознесенського. Сам входив у роль екскурсовода і розповідав стільки і так, як ніхто з нас не міг розповісти. Інколи ми навіть не знали, що так по-новому працюємо. Шкода, що таку форму виховання учнівської молоді і професійної орієнтації як учнівські навчально-виробничі бригади вилучено із школи. Адже саме тут школярі проходили своє перше трудове загартування.

Олексій Андрійович Іскра , ветеран педагогічної праці, директор Пальмірської загальноосвітньої школи з 1969 по 2008 роки.

– Робота з педагогічними кадрами у часи Клименка булла поставлена добре. Завідуючий райво часто відвідував мої уроки, надавав поради, рекомендації, оцінював стан справ. У 1976 році школа була занесена на обласну Дошку пошани. У районі впроваджувався досвід педагогів із Пальміри.

У червні 1978 року я представляв освітян Золотоніщини у складі делегації Черкаської області на Всесоюзному з’їзді вчителів.

Людмила Федорівна Гуріна, вчителька математики, директор Крупського навчально-виховного комплексу з 1976 по 2003 р.р.

– Володимир Федорович був чудовим сім’янином. Поважав, любив свою дружину Марію Дмитрівну, дорожив сином Валерієм, невісткою Надією. Одного разу запитую: «Скажіть, звідки Ви отримуєте стільки інформації?». Він глянув на мене уважно і промовив: – Як прийду додому ввечері, сяду за стіл вечеряти, а там уся «мала педагогічна рада»: я – історик, Марія Дмитрівна – географ, Валерій – фізик, Надія – мовник. От я і знаю всі новини.

Матеріали підготував Андрій ЛОГІНОВ, завідувач районного методичного кабінету

«Вісник Золотоніщини», 20.04.2012 р.