Ковтунівський навчально-виховний комплекс

26 грудня минає 92 роки від дня народження заслуженого вчителя України, у минулому – завідувача Золотоніського райвно Володимира Федоровича Клименка. Напередодні цієї дати хочу поділитися спогадами про непересічну людину і про той час, в який йому довелося працювати. У 50-х роках минулого століття освітянська галузь району перебувала в тяжкому стані: незаліковані рани війни, пристосовані приміщення, відсутність належної навчально-матеріальної бази, критична нестача педагогічних кадрів для старших класів, брак належної фахової підготовки педпрацівників, низький рівень управління закладами освіти. Водночас проголошений на державному рівні у 1958 році курс на освітню реформу вимагав від керівників рішучих дій і швидких змін.

Одного весняного дня 1959 року перший секретар Золотоніського райкому партії І.В. Кубишев запропонував молодому директорові Ковтунівської середньої школи Володимиру Клименку очолити відділ освіти Золотоніського райвиконкому, оскільки попередній керівник не зміг за таких вимог працювати на своїй посаді.

Володимир Федорович на той час, незважаючи на молодість, уже завоював авторитет як директор. Очолювана ним школа була відома на весь район досягненнями у навчанні й вихованні молодого покоління, громадською роботою серед жителів села, художньою самодіяльністю, участю в конкурсах і оглядах. Добре почувалася в Ковтунах і сім’я Клименків. Тому рішення давалося непросто. Висока посада завідуючого відділом освіти аж ніяк не обіцяла райдужного майбутнього і покращень для сім’ї. Вона несла збільшення відповідальності і додаткову роботу. Як не важко покидати обжите місце, але відмовитися від пропозиції було неможливо, адже за стиль керівництва підлеглі недарма прозвали секретаря райкому «Іваном Грозним».

Якими б нездоланними не здавалися труднощі, у Клименка не було звички здаватися. Найперше з чого він почав: сформував апарат відділу освіти як колектив однодумців. Володимир Федорович – далекоглядна людина – запросив у свою команду досвідчених висококваліфікованих педагогів з різним фахом:

Марію Яківну Ярешко, Дмитра Петровича Ткаченка, Івана Івановича Могилу та Галину Семенівну Середу. Пізніше інспекторами працювали досвідчені педагоги: Василь Єлисейович Коломієць, Олександр Макарович Богма, Павло Олексійович Антонович, Юрій Олексійович Шихов, Марія Миколаївна Калина, Михайло Олексійович Сень, Микола Миколайович Аза. Майже ЗО років (спочатку на посаді інспектора, а потім – заступника завідуючого відділом) пощастило працювати з Володимиром Федоровичем і мені.

Робота відділу освіти починалася з чіткого планування та вивчення стану навчально-виховної роботи в школах і дошкільних закладах. З цією метою всі заклади були розділені й закріплені за інспекторами, зважаючи також на стан викладання окремих предметів. Графіки запланованих фронтальних перевірок, які з часом переросли в навчально-методичні тижні, вивішувались на видному місці для інформування керівників шкіл. Володимир Федорович добився, щоб інспектори систематично перебували у школах, і не лише з метою контролю, а найперше – з метою надання управлінської допомоги. Він сам старався частіше бувати у школах, хоча транспорту для поїздок не мав.

Нинішньому поколінню дивно

чути, що аж до 70-х років службовим транспортом у відділі був кінь з бричкою. Пізніше райвиконком передав автомобіль «По- беда», який частіше ремонтувався, ніж їздив. Лише коли при відділі освіти відкрили навчальну фільмотеку, вдалося придбати для неї автофургон для розвезення фільмів.

Знаковим був 1963 рік, коли до Золотоніського приєднали Чорнобаївський район і, відповідно, всі його школи. Хоча штат відділу освіти і доповнився двома інспекторами (Іван Семенович Дробний і Микола Андрійович Ковтун), але через величезну територію (крайня точка – село Лящівка за 70 кілометрів від Золотоноші) ефективно управляти освітніми закладами було дуже складно. Однак відділ освіти з роботою справився успішно. Крім того, ми отримали важливий досвід, адже на той час Чорнобаївський район випереджав нас за розвитком навчально-матеріальної бази. Там було побудовано багато нових шкіл, а одна з них – Ірклїївська – вже перейшла на кабінетну систему навчання. Там добре були організовані навчально-виховна робота і виробниче навчання. Відділ освіти узагальнив досвід роботи і запроваджував його у школах Золотоніщини. А іркліївському директору Миколі Леонтійовичу за досягнуті успіхи за нашим клопотанням було присвоєно звання заслуженого учителя України.

Деякий час відділ освіти не мав методичного кабінету. Вся робота з учителями планувалась і проводилась районними методичними об’єднаннями. Запровадили проведення двічі на рік районних конференцій з пленарними засіданнями та роботою методичних об’єднань. Готувались аналітичні доповіді, які охоплювали всі напрямки роботи шкіл і дошкільних закладів. Володимир Федорович дуже старанно готувався до виступів на конференціях, виважуючи кожне слово і перевіряючи кожну цифру. Пізніше у відділі освіти почав працювати методичний кабінет. Першим завідувачем був Василь Єлисейович Коломієць, а найдовше методкабінет очолював Микола Матвійович Милашенко. Сюди підбиралися висококваліфіковані фахівці, нерідко з досвідом роботи на керівних посадах: Галина Григорівна Жиденко, Маргарита Іванівна Третельницька, Галина Миколаївна Запара, Людмила Анастасівна Хвиль, Ада Михайлівна Денисенкова, Віра Олексіївна Конопля, Софія Михайлівна Вервикишка, Валентина Володимирівна Кравченко, Надія Іванівна Рубан.

У процесі багаторічної праці підібрався високопрофесійний корпус директорів шкіл і їхніх заступників. Кожен директор, зазвичай, проходив управлінську школу спочатку на посаді завуча. Серед них Андрій Федорович Третяк, Ніна Павлівна Гусак, Василь Васильович Личман, Григорій Дмитрович Рогуль, Ольга Олексіївна Коломієць, Микола Трохимович Гладкий, Тамара Петрівна Малиновська, Іван Романович Ручко, Раїса Мартинівна Мотрич, Антон Федорович Маренич, Володимир Іванович Олексієнко, Петро Юхимович Загребельний, Дмитро Андрійович Ярош, Василь Володимирович Солтик, Микола Мусійович Гуйван, Андрій Йосипович Борщенко, Антон Григорович Сегеда, Петро Іванович Пампушко, Микола Прокопович Шеремет, Олексій Андрійович Іскра, Микола Миколайович Циб, Григорій Леонтійович Тамара, Іван Макарович Богма, Віталій Тихонович Березняк, Михайло Андрійович Поїзник, Олексій Олексійович Харина, Володимир Семенови Орда, Борис Олександрович Малиш, Михайло Федорович Хоменко, Федір Васильович Кавун, Володимир Петрович Гага, Микола Іванович Ваченко, Василь Гаврилович Копиця, Олексій Артемович Клименко, Федір Степанович Самійленко, Григорій Михайлович Голиш, Іван Володимирович Малий, Любов Микитівна Іллічова, Людмила Федорівна Гуріна, Юхим Васильович Чудінович, Ніна Степанівна Чорновол, Георгій Лаврович Бі- лоусов, Олександр Іванович Пузєєв, Валентина Василівна Мед- вецька, Марія Сергіївна Калина, Наталія Миколаївна Городнича, Галина Миколаївна Ступацька, Валентина Петрівна Носенко, Галина Іванівна Обушна, Таїса Миколаївна Хохлінська, Микола Слав’янович Козаченко та інші. Завдяки їхній самовідданій праці розв’язувалися складні питання розвитку освіти в районі й проблеми навчально-виховної роботи.

Наполеглива управлінська, методична і педагогічна робота стали запорукою успіху й визнання. Обласний відділ освіти неодноразово вивчав досвід роботи райвно, методичного кабінету, шкіл і дошкільних закладів з різних питань. На базі райвно й методичного кабінету проводились обласні семінари завідуючих відділами та методичними кабінетами. В 1968 році досвід роботи райвно і закладів освіти був схвалений на колегії Міністерства освіти України. А в 1987 році Міністерство освіти СРСР вирішило вивчити стан освіти у сільській глибинці й обрало для цього Золотоніський район. Протягом багатьох днів інспектори міністерства перебували у районі, відвідали багато шкіл, детально вивчали документацію райвно, шкіл, відвідували уроки. На колегії Міністерства було заслухано звіт В.Ф. Клименка про роботу. Досвід було схвалено, про район писала освітянська преса, і наш досвід поширювався по всьому Радянському Союзу. Так за понад тридцять років своєї діяльності на посаді В.Ф. Клименко перетворив район з відсталого у провідний для величезної країни.

У 2016 році педагогічна громадськість району відзначала 90-річчя Володимира Федоровича (на той час уже покійного). До цієї події вийшла в світ книга «Спокою в житті не знав» (автори-упорядники Г.М. Голиш і А.Ю. Логінов). У ній яскраво відображено трудовий шлях В.Ф. Клименка, кипучу енергію, розум і талант, непересічні знання й уміння як керівника і організатора освіти в Золотоніському районі, яскраво висвітлена історія освіти на Золотоніщині другої половини минулого століття, її кадровий потенціал, самовіддана праця педагогів, керівників шкіл.

У основі всякого успіху – наполеглива праця. Наставники учнівської юні з нашого покоління були завантажені роботою. Вони, крім основної, виконували великий обсяг просвітницької роботи серед населення: працювали агітаторами, лекторами товариства «Знання», безкоштовно керували предметними гуртками. Нормою була самостійна робота над підвищенням свого наукового і методичного рівня, передплата фахових журналів, інших періодичних видань. Більшість мали великі домашні бібліотеки, їздили на семінари, детально вивчали досвід педагогів-новаторів, запроваджували його у повсякденній роботі й цим забезпечували гарні результати у праці.

Нинішнє покоління педагогів має набагато кращі умови для праці, ніж ми 60 років тому. І хоча вже зроблено багато, життя вимагає більшого. Особливо в цей час, у період глибокої реформи школи. Справою честі для сучасного вчительства має стати виведення освіти у Золотоніському районі на рівень кращих європейських зразків. Закликаю всіх педагогічних працівників району гідно продовжити і примножити отриманий спадок. Від імені педагогів старшого покоління бажаю вам всім успіху!

Михайло НІКОГДА, заступник завідуючого райвно 1970-1994 р.р.

«Вісник Золотоніщини», 20.12.2018