Ковтунівський навчально-виховний комплекс

Мета: Виховати в учнів глибоке почуття любові і годості за Україну; готовність бути причетним до її великих звершень, бути гідним славного минулого українського народу, у якого були такі генії як Тарас Шевченко. Розвивати творчі здібності учнів, вміння розуміти прекрасне.

Обладнання:   книжкова виставка, платівки, плакати з висловами Тараса

Шевченка. Святково прибрана класна кімната, портрет Тараса Шевченка, прикрашений вишитим рушником. Під портретом слова:

 І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

Т.Г.Шевченко

 

Біля бюста Шевченка сидять хористи.

Вступне слово вчителя:      Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті згасає веселка,

Повні сил і живої снаги,

Ми вшановуємо пам’ять Шевченка.

На оновленій нашій вільній українській землі живе і вічно житиме в народі пам’ять про великого Кобзаря, геніального поета України, гнівного обличителя панів неситих, поборника святої правди.

Тарас Шевченко був провісником нового життя, народним пророком, титаном духу, першим, хто закликав народ:

…Вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

Гаряча дума Кобзаря надихала народ на штурм царизму, додавала сили натрудженим рукам у мирний час.

Шевченко – наш спільник у боротьбі за мир. Його ідеї дорогі всім чесним людям світу.

Мрії поета звершилися на його рідній землі, на нашій з вами Батьківщині. І ми можемо з повним правом сказати:

1 учень.

Провісник волі, великий титане, Справдились думи пророчі твої, Приймай же данину любові і шани Од вольних народів нової сім’ї.

Виходять двоє ведучих.

Ведучий: Він був сином мужика і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем в царстві духа людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним вченим.

Ведуча: Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій. Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в іржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду. Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.

Ведучий: Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті -невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонах людських сердець все заново збуджуватимуть його твори.

Ведуча: Отакий є і буде для нас Т.Г.Шевченко.

Учень:       Думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами…

Звучить пісня “Думи мої, думи мої”. Продовжує пісню хор (перший куплет голосно, другий – тихо),

Тим часом на середину виходить Перебендя з хлопчиком-поводирем. Вони мовчки ідуть до бюста Шевченка. Хор змовкає.

Учень:                 Перебендя старий, сліпий

Хто його не знає?

Він усюди вештається

Та на кобзі грає.

А хто грає, того знають

І дякують люди.

Він їм тугу розганяє,

Хоч сам світом нудить…

Перебендя сідає на ослінчик і співає “Ой не шуми, луже!”.

Лілея (виходить у довгій білій сорочці з розпущеними косами):

За що мене, як росла я,

Люде не любили?

За що мене, як виросла,

Молодую вбили?

Стає біля бюста.

Катерина (проходить з дитиною на руках і тихо говорить сама до себе):

Утік!.. Нема!..

Сина, сина

Батько отцурався!

Боже ти мій!.. Дитя моє!

Де дінусь з тобою?

Москалики!голубчики!

Візьміть за собою…

Візьміть його… бо покину,

Як батько покинув…

 

Катерина теж стає біля бюста.

Наймичка (входить):

.. .А я ледве додибала

До вашої хати,

Не хотілося б на чужині

Одній умирати!

Коли б Марка діждатися…

Так щось тяжко стало!

Заходить Марко.

…Марку!

Прости мене!

Я каралась

Весь вік в чужій хаті…

Прости мене, мій синочку! Я …я твоя мати…

Стає біля бюста.

Виходить сова, йде, здіймає вгору руки.

Учень:       Скалічені старі руки

До Бога здіймала,

Свою долю проклинала,

Сина вимовляла…

А уночі розхристана

І простоволоса

Селом ходить – то співає,

То страшно голосить.

 

Стає біля бюста і сова.

Козак (виходить):        Україно! Україно!

Серце моє, ненько!

Як згадаю твою долю –

Заплаче серденько.

Іде до гурту.

З’являється група невільників.

Невільник:         О милий Боже України!

Не дай пропасти на чужині,

В неволі вольним козакам!

І сором тут, і сором там –

Вставать з чужої домовини,

На суд твій праведний прийти,

В залізах руки принести

І перед всіма у кайданах

Стать козакові…

Голос із мікрофона:   Думи мої, думи мої,

Ви мої єдині!

Не кидайте хоч ви мене

При лихій годині!

Звучить останній куплет пісні “Думи мої…” .

Біля  бюста         стоять герої        творів Шевченка.

Голос із мікрофона:   В похилій хаті край села,

Над ставом чистим і прозорим,

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

Ансамбль дівчат виконує два куплети “Пісні про Великого Кобзаря”. Виходять Тарас і його мати.

Мати:        Як гірко, як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби.

Не маєм радісної днини,

Нам вік доводиться терпіть,

Не розгинать своєї спини.

Промовиш слово, і нагай

Над головою люто свисне.

І так усюди – з краю в край

Панує рабство ненависне.

Росте неправда на землі,

Згорьованій, сльозами злитій.

О любі діточки малі,

Одні залишитесь на світі!

Ну хто замінить вам мене,

Рожеві квіти нещасливі,

Коли безжально смерть зігне

Мене на довгій панській ниві.

Тарас: Наша бідна, старенька біла хата з солом’яною покрівлею і чорним димарем, а біля хати на припічку яблуні з червонобокими яблуками, а навколо яблуні квітник, улюбленець моєї терплячої, моєї ніжної неньки! А біля воріт стоїть стара гілляста верба із засохлим верховіттям, а за вербою стоїть клуня…

Ансамбль дівчат виконує пісню “Садок вишневий коло хати” (слова Шевченка, муз. Степового.

Тарас:                          В тім гаю,

У тій хатині, у раю,

Я бачив пекло…

Мати і Тарас виходять.

Потім з’являється молодий   Тарас  у чорному сюртуку, білій сорочці з краваткою.

Тарас:                 Тяжко-важко в світі жити…

Сироті без роду;

Нема куди прихилиться, –

Хоч з гори та в воду!..

В того доля ходить полем -Колоски збирає;

А моя десь ледащиця

За морем блукає…

Ансамбль дівчат виконує пісню “Лелеченьки”         (сл.    Д.Павличка, муз. О.Білаша).

Тарас слухає замислившись.

Тарас:                Єсть на світі доля…

А хто її знає?

Єсть на світі воля,

А хто її має?

Єсть люде на світі -Сріблом, злотом сяють, Здається, панують,

А долі не знають,

– Ні долі, ні волі…

Тарас виходить. Хор виконує пісню “Реве та стогне Дніпр широкий” (слова Шевченка, муз. Косенка).

Входить Шевченко, уже старий, у вишитій сорочці.         Навколо нього збирається гурт селян з граблями, косами. Кожен хоче щось сказати поетові.

Дід: Тяжка наша доля в кріпацькому ярмі, Тарасе!

Селянин: Пани… Кати…

Латану свитину з каліки знімають,

з шкурою знімають, бо нічим обуть

княжат недорослих.

Дівчина:             А он розпинають вдову за подушне…

а сина кують…

Єдиного сина, єдину дитину,

єдину надію в військо віддають.

Жінка:       А онде під тином опухла дитина

голоднеє мре…

Дід: Чи Бог бачить із-за хмари наші сльози, гори?

Молода селянка: Чи довго на сім світі катам панувати?

Шевченко (задумливо):        Пани, пани!

Схаменіться!

Будьте люди,

Бо лихо вам буде.

Розкуються незабаром

Заковані люде,

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори!

І потече сторіками

Кров у синє море

Дітей ваших…

Хор виконує “Пісню про Великого Кобзаря”.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття

І голос твій нам душі окриля,

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля…

С.Д. Єрмоленко, вчитель