Ковтунівський навчально-виховний комплекс

Вступ

Голодомор  – акт геноциду Українського народу, здійснений керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 1932–1933 роках, шляхом організації штучного масового голоду, що спричинив загибель мільйонів українців у сільській місцевості на території Української СРР та Кубані, де переважну більшість населення становили українці, з метою придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян. Через насильницьке вилучення продовольства, блокаду сіл та цілих районів, заборону виїзду за межі охопленої голодом України, згортання сільської торгівлі, репресії щодо незгодних тоталітарна система створила для українців життєві умови, розраховані на їх вимирання.

Така політика режиму – злочин проти людяності, який відповідає Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року про запобігання злочину геноциду і покарання за нього. Визнання Голодомору 1932–1933  років геноцидом Українського народу законодавчо закріплено Законом України «Про Голодомор 1932–1933  років в  Україні», ухваленим Верховною Радою України 28 листопада 2006 року. Постановою Апеляційного суду міста Києва від 13 січня 2010 року підтверджено висновки слідчих Служби Безпеки України щодо Й.Сталіна, В.Молотова, Л.Кагановича, П.Постишева, С.Косіора, В.Чубаря, М.Хатаєвича, які умисно організували геноцид частини української національної групи.

Багато десятиліть у  СРСР тема Голодомору перебувала під суворою забороною. Сталінський режим створив систему приховування правди про свій злочин вбивства голодом мільйонів українців у 1932–1933 роках. Тодішнє керівництво СРСР блокувало будь-яку інформацію про реальну ситуацію в Україні. Воно свідомо дезорієнтувало світову громадськість – мовляв, у них ніхто не голодує. Тим не менш, деякі західні журналісти, що побували в оточеній залізною завісою й охопленій голодом Україні, зуміли публікаціями донести світові правду про мільйони голодних смертей. Про штучний голод у радянській Україні небезпечно було писати не тільки у пресі, листах до партійних «вождів» або ж родичам за кордон, а навіть у приватних щоденниках. Будь-яка необережна нотатка могла зруйнувати життя, вилитися в десятиліття таборів ГУЛАГу. Та попри всі небезпеки були люди, які не могли мовчати про цей злочин. Вони намагалися в різний спосіб розповісти та зберегти правду, донести її до світу. Ми називаємо їх «Людьми Правди». І цього року особливо вшановуємо їх – за чесність і мужність.

Ці Люди за сферою діяльності абсолютно різні – від колгоспного сторожа на Харківщині до Президента Ради Ліги Націй. Але усіх їх об’єднує спільне прагнення – донести до суспільства правду про страшні злочини комуністичної влади.

Мета проведення заходів з ушанування пам’яті загиблих від Голодомору:

– поглибити знання учнів про Голодомор як геноцид Українського народу, його причини, перебіг і наслідки;

– акцентувати на тому, що Голодомор 1932–1933 років був наслідком не стихійного лиха, а спланованих системних заходів тоталітарного комуністичного режиму. Це – злочин геноциду;

– наголосити на сміливому чині Людей Правди та особливостях їх внеску у викриття злочинів комуністичного режиму;

– сприяти розвитку всіх видів інтелекту (академічному, практичному, креативному, емоційному й соціальному) як головної умови всебічного розвитку особистості, її самореалізації як громадянина України;

 – виховувати почуття стурбованості долею невинних жертв тоталітарного режиму, навчати сприймати чужу біду та біль як власний;

– залучити учнівську молодь до меморіальних заходів із вшанування пам’яті жертв геноциду Українського народу – Голодомору 1932–1933 років в Україні, зокрема акції «Запали свічку».

 

Історична довідка

Чому українців убивали голодом? Після Жовтневого перевороту впродовж 1917–1921  років на більшій частині території колишньої Російської імперії владу захопили комуністи. Вони шляхом прямої окупації знищили демократичну Українську Народну Республіку, проголошену 1917 року. Через запеклий опір українців комуністичний режим змушений був для зміцнення свого становища в Україні піти на створення у 1919–1920 роках квазідержави УСРР зі столицею у Харкові та певні поступки українському національному рухові.

Україна в 1920-х роках переживала культурний ренесанс. Під гаслом «Геть від Москви!» тут формувалися самобутні, відмінні від російських, культурні традиції, орієнтовані на Європу. Створювалася національна система освіти, обґрунтовувалася економічна концепція України як автономного економічного організму. Проте до кінця цього періоду в СРСР був встановлений тоталітарний комуністичний режим із суворою суспільною ієрархією. Будь-який прояв незгоди або нонконформізму (як індивідуального, так і малих і великих груп людей за професійною, національною, релігійною, партійною ознаками) негайно жорстоко карався та придушувався. Українська нація, яка була другою за чисельністю в СРСР, мала величезний культурно-історичний спадок, власні славетні традиції державотворення, досвід національно-визвольної боротьби. Широкі кола інтелектуалів та економічно самостійне селянство не сприймали політики комуністичного керівництва. Тому за мету було поставлено знищення українців як політичної нації, що могла поставити питання про створення незалежної держави. Для досягнення цієї мети був обраний жахливий інструмент – убивство голодом (див. інфографіку «Штучний Голод як знаряддя знищення українців»).

Як? Механізм, який призвів до Голодомору, було приведено в дію із Москви тодішніми лідерами комуністичної партії. У січні 1928 року режим запровадив насильницькі хлібозаготівлі. У  фермерів держава примусово забирала більшу частину або й усе вирощене зерно за значно заниженими цінами. Одночасно розпочалася «ліквідація» найзаможніших господарств. У 1930 році колективізація викликає масові протести і повстання. Впродовж року в Україні відбулося понад чотири тисячі масових протестних виступів за участю до 1,2 млн. селян. Однак, не зважаючи на це, до жовтня 1931 року колективізованими (фактично державними) стали 68% селянських господарств і 72% орної землі. Загалом в Україні було ліквідовано понад 352 тисячі «розкуркулених» господарств. Проте Україна все одно залишалася центром спротиву тоталітарному режиму. Впродовж перших семи місяців 1932 року на Україну припадає 56% від усіх антивладних виступів у Радянському Союзі.

Улітку 1932 року через наростання спротиву Й. Сталін із оточенням приймає рішення про організацію в Україні штучного голоду, щоб не «втратити Україну», хоча б шляхом винищення частини населення.

Реалізація плану з організації штучного голоду:

1932 рік

Липень – Україні нав’язують завідомо нереальні до виконання плани із хлібозаготівель.

7 серпня – Ухвалюється постанова про «охорону соціалістичної власності», або «закон про п’ять колосків».

Жовтень – В Україну направляється спеціальна комісія із хлібозаготівель на чолі із керівником уряду СРСР В. Молотовим. Її завдання – посилення репресій і збільшення вилучення зерна в українських селян.

Листопад – Організовуються загони для пошуку і конфіскації зерна, інших продуктів, худоби у приватних господарствах. До кампанії залучається весь особовий склад міліції, органів держбезпеки та місцеві члени комуністичної партії і комсомолу.

Листопад – Вводиться режим «чорних дошок». Занесення населеного пункту чи району на «чорну дошку» вело до їх повної блокади, проведення спеціальних репресивних заходів, а значить – повного знищення його меш- канців.

18 листопада – Запроваджуються натуральні штрафи. В господарствах, що «заборгували» за нереальними планами, конфісковують усе продовольство і худобу.

Кінець листопада – Спецоргани розробляють спеціальну таємну операцію зі знешкодження всіх, хто міг би чинити опір повному вилученню хліба. Операція охоплювала 243 райони України.

Грудень – Розпочинається другий етап убивства голодом українців. В Україну направляють Л. Кагановича і П. Постишева для посилення хлібозаготівель. Влада переходить до повного вилучення харчів у українських селян.

Грудень – Влада звинувачує українців у саботажі хлібозаготівель та підготовці повстання. ЦК ВКП(б) і РНК СРСР ухвалюють таємну постанову «Про хлібозаготівлю на Україні, Північному Кавказі і в Західній області». Вона передбачала ліквідацію українських шкіл на Кубані і масове переслідування української інтелігенції.

Кінець грудня – Із сіл, які не виконали плани хлібозаготівель, вивозять усі наявні зернові запаси, навіть посівний матеріал.

1933 рік

1 січня – Спеціальною постановою ЦК ВКП(б) про застосування найжорстокіших репресій до тих, хто не здасть хліба, українцям був оголошений ультиматум.

Січень – Відбуваються масові обшуки в селянських господарствах, під час яких селяни були позбавлені останніх залишків їжі. Їх приречено на голодну смерть.

22 січня – Директивою Й. Сталіна заборонено виїзд селян з території УСРР і Кубані в інші місцевості Радянського Союзу. Тільки за перші півтора місяці дії цієї директиви було затримано майже 220 тисяч селян. Із них понад 186 тисяч силоміць повертають у села, де вони приречені на голодну смерть.

24 січня – Й.Сталін призначає фактичним керівником УСРР на посаді другого секретаря ЦК КП(б)У П. Постишева. Той розпочинає масштабну кампанію «очищення» від «петлюрівців» і «українських націоналістів». Вона стала складовою плану геноциду української нації. Тогочасний розмах політичних репресій в Україні порівняний з Великим терором 1937–1938 років. За офіційними даними, в Україні у 1933 році було арештовано більше людей, ніж у 1938-му.

Лютий – Влада починає виділяти Україні допомогу – вибіркову і недостатню. Вона була спрямована не на подолання голоду і порятунок українців, а на забезпечення виробничих потреб у ході посівних і збиральних кампаній. Знесилені, старі, а також селяни-одноосібники не отримували допомоги. Смертність серед українських селян невпинно зростає.

16 лютого – Для недопущення поширення інформації про голод в УСРР спеціальною директивою забороняється будь-яким організаціям, крім ГПУ (наступник ЧК, попередник КГБ), фіксувати випадки опухання і смерті з голоду.

Червень – Смертність від голоду в Україні досягає апогею. За оцінками демографів, того місяця померли понад 1 млн. осіб.

Серпень – Прийнято рішення про створення Всесоюзного переселенського комітету і переселення у вимерлі від голоду села України колгоспників із областей Росії і Білорусі. До кінця 1933 року було переселено понад 100 тис. осіб. Під час голоду тоталітарна влада не лише не припинила примусове відбирання їжі, а й відхилила допомогу з-за кордону та кинула всі сили на те, щоб ізолювати голодуючі райони. Армія, загони НКВД оточили українські міста (бо селяни намагалися врятуватися там від голодної смерті) та залізничні станції. Мешканцям сіл забороняли виїжджати в інші регіони СРСР. Хліб вилучався, продавався до інших країн за валюту, яку спрямовували на закупівлю верстатів, іншого обладнання для промислових підприємств.

 

До чого це призвело? Саме за цей менш ніж календарний рік (1932–1933) в Україні загинули мільйони людей. На жаль, страшні обставини злочину та свідома заборона ведення статистки смертності унеможливлюють встановлення точної кількості загиблих невинних людей і вичерпного поіменного списку жертв. Перші оцінки кількості загиблих від штучно організованого голоду з’явилися ще у 1933 році. Вже тоді називались цифри сім і навіть 9 млн. померлих. Оцінки сучасних дослідників щодо кількості убитих голодом в Україні у 1932–1933 роках також значно різняться – від 1,8 до 7 і навіть 10 млн. жертв.

Темою підрахунку втрат України від Голодомору 1932–1933 років із 2007 року займається Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України імені М. Птухи. За висновками фахівців Інституту, які увійшли до матеріалів кримінальної справи за фактом вчинення геноциду в  Україні 1932–1933  років, через Голодомор в УСРР загинуло 3 млн. 941 тис. осіб. Непрямі втрати (дефіцит народжень) в Україні в 1932–1934 роках унаслідок Голодомору дорівнюють 600 тис. осіб. Аналіз етнічного складу прямих демографічних втрат свідчить про вчинення вбивства голодом саме етнічних українців. Смертність українців у тогочасних межах УСРР становить 3 млн. 597 тис. осіб або 91,2% від загальної кількості прямих втрат.

Жахом Голодомору була надзвичайно велика смертність серед дітей. У багатьох районах України у вересні 1933 року за шкільні парти не сіли близько двох третин учнів. Ученими Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України імені М. Птухи для Гарвардського університету створена карта втрат УСРР у Голодоморі. За даними дослідників, найбільше постраждали лісостепові регіони України із давніми козацькими традиціями  – Полтавщина, Черкащина, Кіровоградщина, Київщина. В окремих районах цих регіонів упродовж 1933 року вимерло понад половини населення. Смертність перевищувала середній рівень у 8–9 і більше разів.

У нинішніх Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській областях рівень смертності був вищий у 5–6 разів, у Донецькій і Луганській – у 3–4 рази. Голод став зброєю масового біологічного знищення українців. Він на довгі десятиліття порушив природний генетичний фонд, призвів до морально-психологічних змін у свідомості нації. Наслідком злочину геноциду також стало руйнування традиційного українського устрою життя. Українцям як етносу було завдано смертельної рани.

1933 рік став для України часом національної катастрофи, наслідки якої відчуваємо і понині. Подолання інформаційної блокади Радянська влада злочинно замовчувала факт голоду. Не було зроблено жодної офіційної згадки про цю жахливу трагедію. Офіційно голоду не було. Навіть такого слова в офіційних документах не вживалося. Масові смертність і опухання у владних документах називали – «продовольчими труднощами». Дії влади з приховування фактів голоду підтверджують злочинну сутність політики сталінського тоталітарного режиму з організації Голодомору.

У Радянському Союзі режиму Й. Сталіна через страх перед репресіями вдалося майже повністю вилучити із публічного простору пам’ять про Голодомор. Сталінський режим прагнув приховати його не тільки від зовнішнього світу, а й від нащадків. Сільрадам наказано при реєстрації смерті не вказувати її причину. Більше того, в 1934 році надійшло розпорядження: всі книги ЗАГС про реєстрацію смертей за 1932–1933  рр. вислати в  спеціальні частини (де  більшість із них було знищено). Практично до кінця 80-х років ХХ ст. у СРСР офіційно заперечувався Голодомор 1932–1933 років і число його жертв.

Керівництво СРСР свідомо дезорієнтувало світову громадськість. У  січні 1933 року Нарком закордонних справ СРСР М. Литвинов зробив спеціальну заяву про відсутність голоду в країні. Режим відмовився від зовнішньої допомоги. Однак приховати страшний злочин не вдалося.

Деякі західні журналісти побували за залізною завісою тоталітаризму та опублікували репортажі про побачене, доносили світові про те, що там діється. Британський журналіст Малколм Маґґерідж у березні 1933-го здійснює поїздку в  Україну й надсилає свої статті до «The Manchester Guardian». Тоді  ж репортажі британського журналіста Ґарета Джоунза про Голодомор в Україні виходили у Великій Британії, США, Німеччині. Публікації про ситуацію в Україні з’являлися у французькій, австрійській, польській, бельгійській пресі. Так, у Бельгії впродовж 4 місяців до вересня 1933 року в 17 виданнях було опубліковано майже 50 статей і повідомлень.

Населення Західної України, яка на той час перебувала у складі Польщі, не залишилося байдужим до горя українців по той бік Збруча. Одним із найпотужніших був голос митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького. 24 липня 1933 року він проголошує відозву «Україна в передсмертних судорогах». Наступного дня, 25 липня 1933 року, 35 громадських організацій і партій у Львові об’єдналися в Український громадський комітет рятунку України. Він став координатором допомоги жертвам штучного голоду та поширення інформації про цей злочин комуністичного режиму.

29  вересня 1933  року завдяки зусиллям українських діячів, на засіданні Ради Ліги Націй її президент Йоган Людвіґ Мовінкель – Прем’єр-міністр Норвегії – ініціював обговорення голоду в  радянській Україні. Рада передала це питання до Міжнародного товариства Червоного хреста. Але Москва відкинула пропоновану допомогу голодуючим. У жовтні 1933-го в австрійській столиці Відні за ініціативою кардинала Теодора Інніцера створено спеціальний комітет для надання допомоги жителям радянської України. У 1934  році з’являються перші книги, у  яких розкривається тема Голодомору в Україні. Американський журналіст та історик Вільям Генрі Чемберлин, який зумів відвідати Україну у  жовтні 1933-го, наступного року оприлюднив факти про Голодомор у книзі «Залізна доба Росії». У 1934 році видано і перший художній твір про Голодомор в Україні – роман «Марія» українського письменника Уласа Самчука.

Після Другої світової війни в Європі та Північній Америці опубліковано перші спогади, мемуари та наукові дослідження про Голодомор. Українці, які його пережили й після війни опинилися у країнах вільного світу, разом із західними, зокрема американськими вченими, громадськими та політичними діячами, вшановували пам’ять жертв, проводили наукові дослідження, збирали свідчення, видавали матеріали.

1953  року американський юрист Рафаель Лемкін, який запровадив у  світову правову термінологію термін «геноцид», охарактеризував Голодомор як «класичний приклад геноциду». 1963 року в Нью-Йорку виходить друком роман Василя Барки «Жовтий князь» про голодні 1932–1933 роки. Сьогодні цей роман є найвідомішим художнім твором про ті події. Під час відлиги 1960-х років тема голоду проривається крізь цензурні заборони, посідає важливе місце в  публікаціях і  заявах дисидентів: Є. Сверстюка, В. Чорновола, М. Руденка та інших. Визначальними ж у збереженні пам’яті про Голодомор стали заходи 1983-го із відзначення його 50-х роковин, передусім у США та Канаді, що набули міжнародного розголосу. Тоді  ж у  канадському місті Едмонтоні було споруджено перший пам’ятник жертвам Голодомору 1932–1933 років.

1984 року Конгрес США створює спеціальну Комісію з розслідування штучного голоду в Україні у складі двох сенаторів та чотирьох осіб від Палати представників. Виконавчим директором Комісії став американський історик Джеймс Мейс. Комісія, спираючись на заслухані свідчення очевидців і  проведені дослідження, дійшла такого висновку: «Йосиф Сталін та його оточення вчинили акт геноциду проти українського народу в 1932–1933 роках». Звіт комісії Конгрес США схвалив 1988 року.

1986 року виходить книга американського історика Роберта Конквеста «Жнива скорботи», яка привернула увагу до Голодомору західної академічної спільноти та широкої громадськості. 1988  року за ініціативою Світового Конгресу Вільних Українців створено Міжнародну комісію юристів, яка мала дослідити свідчення про Голодомор 1932–1933 років, його причини, наслідки і винуватців. До її складу увійшли юристи найвищої кваліфікації, фахівці із міжнародного та кримінального права зі Швеції, Великої Британії, Аргентини, Бельгії, Франції, США та Канади. Члени комісії дійшли висновку: Голодомор 1932–1933 років – акт геноциду проти української нації. Під впливом усіх цих викриттів СРСР урешті-решт змушений був визнати факт голоду 1932–1933 років.

У 1988–1989-х перед розпадом Радянського Союзу в Україні встановлено перші пам’ятники жертвам Голодомору – на Київщині та в Харкові. Першими в тоді ще радянській Україні ґрунтовно досліджувати тему Голодомору 1932–1933  років почали Володимир Маняк та його дружина Лідія Коваленко-Маняк. Вони із 1987-го збирають документальні джерела та свідчення більше 91 ніж 1000 очевидців подій початку 1930-х. І у 1991-му видають книгу «33-й: Голод: Народна Книга-Меморіал». З особливою силою правда про Голодомор зазвучала в  незалежній Україні.

З 1991 року українські історики провели величезну роботу, результатом якої стали тисячі великих і малих досліджень, присвячених Голодомору. Поряд із вивченням історії Голодомору розгортається рух за увічнення пам’яті загиблих, складання списків жертв, збір спогадів і свідчень очевидців, яким удалося вижити. Завдяки зусиллям громадськості та органів влади Голодомор визнано актом геноциду низкою іноземних держав і міжнародних організацій.

У 1993-му вперше на державному рівні відзначені його роковини – через 60 років після трагедії. 1998 року Указом Президента України встановлено День пам’яті жертв Голодомору – щороку в четверту суботу листопада. Цього дня українці з настанням темряви запалюють у вікнах свічки – на пам’ять про всіх убитих голодом.

2006 року Верховна Рада України ухвалила Закон про визнання Голодомору геноцидом українського народу. А в листопаді 2008-го в Києві споруджено Національний меморіал жертв Голодомору.

2009  року Служба безпеки України порушила кримінальну справу щодо голоду в  Україні за ознаками злочину геноциду. У  січні 2010-го Апеляційний суд міста Києва, розглянувши матеріали справи, визнав, що в  1932–1933  роках в Україні Й. Сталіним та його підручними було вчинено злочин геноциду.

2015 року Верховна Рада України засудила комуністичний тоталітарний режим поруч із нацистським, а наступним законом відкрила повний доступ до архівних матеріалів радянських каральних органів, аби минуле, зокрема історія Голодомору, ніколи не ставали об’єктом цензури та маніпуляцій.

 

Рекомендації щодо форми і методів проведення заходів

У виборі календарної дати проведення заходів, присвячених ушануванню загиблих від Голодомору, рекомендуємо тиждень із 21 по 28  листопада 2016  року, оскільки 26 листопада – День пам’яті жертв Голодомору.

Також ці методичні рекомендації можуть бути використані під час вивчення теми з історії України 10 класу «Соціально-економічні перетворення в радянській Україні (1929–1938 рр.)».

Обираючи місце, форми, методи та прийоми проведення заходу, педагогам слід враховувати вікові особливості учнів; забезпечення класу (школи) технічними засобами навчання. Заходи, присвячені вшануванню пам’яті жертв трагедії, можуть бути проведені на рівні навчального закладу, кількох паралельних класів та / або на рівні класу.

Також бажано приділити особливу увагу оформленню приміщень, де проводитимуться заходи: дотримуватися скорботних кольорів, використовувати композиції із колосків, кетягів калини, перетягнутих траурною стрічкою, хліба, рушників та іншу традиційну народну символіку і побутово-ужиткові предмети. Пропонуємо також провести 26 листопада поточного року традиційний Урок пам’яті «З присвятою замордованим голодом…» Окрім цього, рекомендуємо залучати учнів до упорядкування місць пам’яті, а також меморіальних заходів (загальнодержавних, обласних, регіональних), присвячених Дню пам’яті жертв Голодомору.

 

Всеукраїнська акція «Запали свічку»

В Україні є давній звичай – у пам’ять про померлу людину запалюють свічку. І щороку в Україні у четверту суботу листопада на пам’ять про тих людей, які померли з голоду, запалюють свічки. Цього року 26 листопада 2016 року о 16 годині Україна схилить голови у загальнонаціональній хвилині мовчання на знак вшанування всіх убитих голодом. О 16.00 прийдіть до меморіалу, пам’ятника чи хреста пам’яті жертв голодоморів у вашому місті чи селі, щоби вшанувати загиблих від голоду. А із настанням темряви запаліть і поставте свічку на підвіконня так, щоб її було видно знадвору. Цей вогник символізуватиме нашу спільну скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів наших співвітчизників, нашу віру в майбутнє.

 

Голодомор у художній літературі

1. Барка В. Жовтий князь: Роман /Передм. М. Жулинського. – К.: Київська правда, 2003.– 319 с.
2. Бедзик Ю. Гіпсова лялька: Роман / Ю. Бедзик. – К.: Юг, 2004.– 288 с.
3. Гуцало Є. Сльози Божої матері: Повісті / Є. Гуцало. – К.: Молодь, 1990.– 264 с.
4. Мак О. Каміння під косою: Повість. Худож. О. Коваль: 2-ге вид. – К.: Глобус, 1994.– 126.
5. Руденко М. Хрест: поема / М. Руденко. – К., 1996.
6. Самчук У. Марія: Хроніка одного життя. Роман / У. Самчук. – К., 2000–189 с.
7. Самчук У. Темнота / У. Самчук.– 1957.

 

Корисні Інтернет-посилання:

1. Електронний архів Голодомору: зведений реєстр архівних документів: http://www.archives.gov.ua/Sections/Famine/Publicat/
2. Спеціальний проект сайту «Історична правда» – «Голодомор 1932–1933»: http://www.istpravda.com.ua/themes/holodomor/
3. Сайт Голодомор 1932–1933 Харківська область: http://www.golodomor.kharkov.ua/
4. Голодомор 1932–1933. Опис колекції документів ГДА Служби безпеки України на офіційному сайті СБУ: http://www.sbu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/article?art_id=49757&cat_id=53076
5. Розділ офіційного сайту Державного комітету архівів України: http://www.archives.gov.ua/Sections/Famine/
6. Сайт Українського інституту національної пам’яті: http://www.memory.gov.ua/holodomor-commemoration-news
7. Український науковий інститут Гарвардського університету. Проект. Мапа. Великий голод: http://gis.huri.harvard.edu/the-great-famine/about-the-great-famine-project.html
8. Спеціальний розділ офіційного веб-порталу Державного комітету архівів України, присвячений Голодомору: http://www.archives.gov.ua/Sections/Famine/index.php
9. Пам’ятники жертвам Голодомору в Україні: http://www.holodomor-monuments.org
10. Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні в Києві: http://www.memorialholodomors.org.ua
11. Веб – сайт Геноцид Голодом: http://www.holodomoreducation.org/index.php/id/158/lang/ua
12. Енциклопедія голодомору 1932–1933 років в Україні: http://www.history.org.ua/?discussion&nazva=_enhld_

 

Перелік художніх і документальних фільмів про Голодомор Художні фільми:

1. «Голод-33», за мотивами роману Василя Барки «Жовтий князь», реж. О. Янчук, 1991, кіностудія імені О. Довженка, Україна.
2. «Поводир», реж. О. Санін, 2014, студія «Prontofilm», Україна.
3. «Маленьке життя», реж. О. Жовна, 2008, кінокомпанія «Група компаній Фокстрот», Україна.

Документальні фільми:

1. «Жнива розпачу», реж. С. Новицький, Ю. Луговий, 1984, Канада.
2. «Під знаком біди», реж. К. Крайній, 1990, «Київнаукфільм», Україна.
3. «Українська ніч 33-го», у 4-х частинах («Страх», «Жах», «Гільйотина», «Справа Грушевського»), реж. В. Георгієнко, 1994–1998, «Укртелефільм», Україна,
4. «Час темряви», реж. С. Дудка, 2003, «Укртелефільм», Україна.
5. «33-й. Свідчення очевидців», реж. М. Лактіонов-Стезенко, 1989, Українська студія хронікально-документальних фільмів, Об’єднання «Імпульс», Україна.
6. «Голодомор. Україна, ХХ століття: Технологія геноциду», реж. В. Дерюгін, 2005, Фонд «Україна 3000», НТКУ, Україна.
7. «Свіча Джеймса Ернеста Мейса», реж. Н. Сущева, 2008, агенція «Стожари», Україна.
8. «Хлібна гільйотина», реж. І. Кобрин, 2008, студія «Телеком», Україна.
9. «Живі», реж. С. Буковський, 2008, кіностудія «Листопад фільм», Україна.
10. «Жорна», реж. Г. Гін, 2008, студія «МедіаПорт», Харків, Україна.
11. «Закляття безпам’ятства. Голодомор 1932–33  років на Луганщині», реж. О. Крамаренко, 2009, Україна.
12. «О горе, це ж гості до мене», реж. П. Фаренюк, 1989, Українська студія хронікально-документальних фільмів, Україна.
13. «Великий голод», реж. Е. Лозовий, П. Овечкін, 2005, студія 1+1, Україна.
14. «Незнаний голод», реж. Т. Гукало, 2003, кінокомпанія «Комітет дослідження українського Голодомору», Канада.
15. «Україна. Забута історія – Голодомор. Влада варта смерті», реж. А. Романді, 2011, телеканал «Мега», Україна.

 

Джерело доступу: Збірка методичних рекомендацій до відзначення пам’ятних дат у  загальноосвітніх навчальних закладах: [розроб. і упоряд.: Г. Байкєніч, О. Охрімчук]. – Дніпропетровськ : ПП «Ліра ЛТД», 2016. – 120 с. // http://www.memory.gov.ua/sites/default/files/2016_metodichka_all_for_podpis.pdf