Ковтунівський навчально-виховний комплекс

Цей ще зовсім не старий, але вже сивочолий чоловік з проникливим поглядом розумних сіро-голубих очей, що через скельця окулярів випромінюють інтелект і доброту, підкуповує своєю комфортно-м’якою манерою спілкування. Мало чи не щомісяця, а то й частіше долає він своїм авто чималий, півтораста-кілометровий шлях від столичного Києва до Златокраю. Тягне його на прадавню й щедру землю золотоніську нездоланним магнітом. Так, герой нашої оповіді Віктор Іванович Вовк проживає в гамірливій столиці – Києві. Та в кожної людини є ще й глибинне родове коріння, що не завжди співпадає з місцем народження, проте гріє душу як справжня мала батьківщина. У столичного мешканця Віктора Вовка родове начало знаходиться на казково гарних і багатих землею й людьми золотоніських просторах. Бо тут народився й зростав його батько, орали-сіяли діди-прадіди. Та й нині багато родичів цього відомого київського достойника мешкають в Золотоноші, Новій Дмитрівці та Кединій Горі.

 

Батько

 

Було колись на Золотоніщині славне село з козацьким минулим Липівське, яке, на жаль, піввіку тому зникло з географічних мап України. Лежало воно біля Дніпра у місцині багатій на луки й пасовиська за 18 км від Золотоноші, а родом це поселення ще з ХVІІ століття. Роковим для Липівського став липень 1958 р., коли рішенням Черкаського облвиконкому воно було знято з адміністративного обліку, а його мешканці переселені до інших сіл (переважно до Нової Дмитрівки). Відтоді село поглинули хвилі Кременчуцького водосховища.

Саме в цьому селі народився батько Віктора – Іван Федорович Вовк, тут пройшло його босоноге дитинство напівсироти (дід Віктора загинув на фронті). Не цурався Іван ніякої роботи, різними способами, переважно працею пастуха, намагався заробити копійчину, аби допомогти своїй згорьованій матері, яка під час війни окрім чоловіка втратила ще й меншого сина Федора. Закінчивши 7 класів Чапаєвської школи, він подався до Києва, де вступив до геолого-розвідувального технікуму. А потім з червоними дипломами закінчив два факультети Київського державного університету ім. Т.Шевченка – геологічний та фізичний. Захистивши кандидатську і докторську дисертації, Іван Федорович працював завідувачем відділу в Академії наук УРСР, був радником міністра екології України, опублікував понад 200 наукових праць, у тому числі близько третини англійською мовою в міжнародних виданнях.

Наукові досягнення та невсипуча творча енергія І.Ф.Вовка були належно оцінені державою і в 1983 р. йому було довірено представляти Україну в Міжнародному агентстві з атомної енергетики (МАГАТЕ) у Відні (Австрія) в якості міжнародного службовця з дипломатичним статусом ООН. Пропрацювавши в штаб-квартирі МАГАТЕ близько 15 років, Іван Федорович зараз на заслуженому відпочинку. Отакий справді карколомний шлях від простого селянського хлопця до міжнародного службовця і пенсіонера ООН пройшов наш іменитий земляк.

 

Перші кроки

 

Ще навчаючись в університеті, закохався Іван Федорович у вродливу однокурсницю Валентину, невдовзі одружився з нею, а в травні 1962 року з’явився і їхній первісток – Віктор. Хлопчик радував батьків своєю допитливістю та інтересом до різних наук, уже з раннього дитинства був великим книголюбом.

У середній школі Віктор навчався винятково на відмінно, успішно брав участь у предметних олімпіадах різного рівня. Щонайбільше вподобав фізико-математичні науки, у школі не було йому рівних у розв’язуванні найскладніших задач. Дороговказом у житті Віктора став батьківський приклад та його проста, проте важлива настанова: «Працюй, не покладаючи рук, то й досягнеш чогось у цьому непростому житті».

Шкільні канікули хлопець часто проводив на Золотоніщині у своєї бабусі Олександри, яка після примусового переселення з Липівського мешкала в Новій Дмитрівці. Тут пройшов Віктор і свої перші трудові університети: збирав вишні й абрикоси у бабусиному садку і допомагав бабусі продавати їх на базарі у Золотоноші. Праця підлітка винагороджувалася тим, що на зароблені чесним трудом копійки він міг купити собі морозиво, цукерки чи ситро. Бабуся навчила онука й багатьох українських пісень і традицій, переповідала йому родинні історії. Із задоволенням відвідував хлопець й батькових родичів та друзів в інших місцях на Золотоніщині.

Закінчивши школу із золотою медаллю Віктор вирішив спробувати свої сили на вступних екзаменах до найпрестижнішого навчального закладу СРСР – Московського державного університету ім. М.Ломоносова, успішно їх здав та був зарахований студентом фізичного факультету. Під час навчання в університеті Віктор з честю тримав високу планку сина достойного батька і незмінно був у числі найкращих студентів факультету, складаючи всі екзамени протягом шести років навчання лише на «відмінно». А в 1986 р. він з гордістю показав своєму батькові червоний диплом (з відзнакою) про закінчення університету.

 

Наукове зростання

 

Після завершення навчання в Москві Віктор повертається в Київ, де його беруть на роботу до провідної наукової установи – Інституту теоретичної фізики Академії наук УРСР, і з притаманним йому працелюбством здійснює наукові дослідження у галузі математичних методів в теоретичній фізиці. Не забарилися й перші результати: у 1990 р. він успішно захистив дисертацію і здобув вчений ступінь кандидата фізико-математичних наук, опублікував понад 15 наукових праць. До речі, вони побачили світ у провідних радянських наукових журналах, таких як «Ядерная физика» і «Теоретическая и математическая физика», та в низці міжнародних видань англійською мовою.

А у 1992 році Віктор Вовк створив інформаційно-аналітичний і видавничий центр «Інтелсфера» і став його президентом, керував проектом розробки першої в Україні комп’ютерної бази даних з українського законодавства для системи Windows. Відтоді розпочалася його багаторічна співпраця з Верховною Радою України.

 

На громадській та державній роботі

 

Діяльна натура Віктора Івановича Вовка, його достатньо зріла життєва позиція та прагнення бути в епіцентрі українського державотворення – все це привело його до активної громадської діяльності. Ще наприкінці 1980-х – початку 1990-х років він брав активну участь у здобутті Україною незалежності, був безпосереднім учасником багатьох доленосних подій того часу.

У 1996 р. стає одним із засновників відомої громадської організації – Інституту громадянського суспільства. З 1998 р. працює заступником голови правління і виконавчим директором ВГО «Україна: Порядок денний на ХХІ століття». Як один з керівників цієї громадської структури, генерує її стратегію, здійснює розробку і впровадження різноманітних проектів, координує співпрацю з державними установами, міжнародними організаціями тощо. У 2004 році обіймає посаду директора «Програми євроінтеграції і сталого розвитку» Інституту громадянського суспільства.

Продовжується і розпочата раніше його співпраця з Верховною Радою України: упродовж 1996-2004 років Віктор Іванович як визнаний в Україні фахівець консультує народних депутатів у парламентських комітетах з питань екологічної політики і природокористування, агропромислової політики і земельних відносин, промислової політики і підприємництва, свободи слова й інформації.

Досить довго Віктор Іванович, займаючись професійною та громадською роботою, перебував поза активною політичною діяльністю. Однак в 2004 році він прийняв для себе доленосне рішення: негоже триматися осторонь політичних подій. За суспільними уподобаннями найближчими йому видалися лідери Української народної партії (УНП), колишні міністри екології України Юрій Костенко та Іван Заєць, з якими Віктор Вовк вже раніше співпрацював на професійній ниві екологічної політики.

На початку 2005 р. він переходить на державну службу в Апарат Верховної Ради України (його призначають головним консультантом парламентської фракції УНП), де він активно співпрацює з багатьма відомими українськими політиками. У 2008 р. Віктор Вовк стає головним консультантом в секретаріаті заступника Голови Верховної Ради України, а потім упродовж двох років він очолював один з аналітичних секторів у Секретаріаті Президента України і проявив себе як відповідальний державний службовець, послідовний і твердий у служінні Україні та її народу.

 

Міжнародна діяльність

 

Як вчений Віктор Іванович ще з середини 1990-х років переймається проблемою збереження планети Земля та виживання людства. Чи є в голубої планети і людей шанс продовжити своє існування? Адже ж занадто очевидними стають екологічні проблеми та загрози людині з боку її часом бездумної господарської діяльності. Як гармонізувати заради майбутнього відносини між економічним добробутом людей і природним довкіллям?

Відтак, Віктор Вовк стає активним прибічником концепції сталого розвитку людства як запоруки його екологічної безпеки і однієї з найважливіших гарантій виживання. Нині він визнаний в Україні та світі фахівець в галузі екологічної економіки. У 2000-02 рр. його неодноразово запрошували як експерта у США, зокрема в Інститут всесвітнього спостереження у Вашингтоні. Він відвідував установи ООН у Нью-Йорку, брав участь у публічних заходах Світового банку, Національної академії наук США тощо. Тож не випадково, у 2004 р. йому запропонували читати лекції студентам Національного Університету «Києво-Могилянська Академія».

Визнанням заслуг Віктора Вовка у зазначеній сфері стало запрошення у 2005 року до Всесвітньої академії наук і мистецтв та до Римського клубу – однієї з найпрестижніших світових громадських організацій, що об’єднує відомих діячів Європи і світу. Участь в такому інтелектуальному співтоваристві – то висока честь, що випадає далеко не кожному достойникові. А Віктор Іванович ще у 2005 р. був прийнятий асоційованим членом цього відомого клубу, очолив його українське відділення та брав участь у багатьох конференціях клубу, які проводилися в Австрії, Іспанії, Італії, США та інших країнах.

 

Родинне коло

 

Душевний спокій після копітких буднів знаходить герой цього нарису в колі своєї родини. Доля подарувала йому турботливу дружину – справжню берегиню сімейного вогнища. Олена Вікторівна – за фахом юрист, працювала у Державному комітеті з питань підприємництва і регуляторної політики. Переконана в необхідності постійного підвищення кваліфікації, Олена Вовк стала аспірантом Національної академії державного управління, нині здійснює наукову роботу в галузі ліцензування підприємницької діяльності.

Дружня родина Вовків є багатодітною, в ній зросло аж четверо дітей. Погодимося, не так уже і часто зустрінеш таку багату на дитячі голоси сім’ю. Старша дочка – Ганна закінчила два університети: Київський національний ім. Т.Шевченка та Брауна в США. Нині працює в екологічній сфері. Обоє синів – Іван і Олександр також здобувають вищу освіту в столичному університеті, а найменша донька Ольга – дев’ятикласниця гімназії ім. І. Франка.

 

Повернення до свого коріння

 

Віктор Вовк, як і його іменитий батько, пишається тим, що його коріння знаходиться на лівобережній Черкащині, в цьому чудовому козацькому краї. Він гордий тим, що його рід, вірогідно, тягнеться від козацько-гайдамацького ватажка Івана Вовка, який в середині ХVІІІ ст. після поразки народного повстання Коліївщини знайшов притулок та оселився у селі Коробівці під Золотоношею.

В 2010 році, дізнавшись, що Віктор Іванович балотувався кандидатом у депутати Черкаської обласної ради по округу в Золотоноші, я поцікавився, навіщо йому цей клопіт і додаткове навантаження, за яке не передбачено жодної грошової винагороди. І дістав напрочуд чітку відповідь, котру й слід було чекати від людини з великим життєвим досвідом і людською відповідальністю.

По-перше, чи не основним мотивом такого рішення стало прагнення попрацювати на благо громади того краю, який для нього є справді рідним. Як згадував Віктор Іванович, якось під час чергових відвідин своєї тітки Лідії Іванівни Міхновської, що мешкає в Кединій Горі, почув від неї дуже просту й водночас глибоку думку, що запала йому в душу: «Ти, Вітю, приїхав до свого коріння, до коріння свого роду.»

По-друге, з огляду на великий досвід громадської та політичної діяльності, різноманітні зв’язки в українській владі він може ефективно захищати інтереси золотоніської громади як в Черкасах, так і на найвищому рівні, в столиці. По-третє, він є справді незаангажованою людиною, вільною у своїх діях, на яку не може вплинути жодний олігархічний клан чи владний орган. Зрештою, він щиро вважає, що його професійна компетентність, різнобічні знання та міжнародний досвід ще можуть добре послужити рідному краю.

Отаким він є – український патріот, науковець, громадський діяч та член престижних міжнародних організацій Віктор Іванович Вовк – наш земляк за своїм корінням.

 

Підготував: Григорій ГОЛИШ,

 канд. істор. наук., доцент, директор наукової бібліотеки ЧНУ ім.Б.Хмельницького

«Вісник Золотоніщини», 9.09.2011 р.