Слово про маму
КРАЇНА МАТЕРІ
Уже тоді, як до снігів холодних
Не знать відкіль візьметься переляк,
І дременуть вони куди попало…
Уже тоді йде мати по державі
І прикидає добрими очима,
Де і кому з зелених поселенців
Прийдеться жити в літі золотім…
Із темних запічків подістає вона
Мішки й мішечки, вузлики, торби,
Капусту, редьку, мак, цибулю,
Картоплю з ями висипле на тік
(«На сонечку хай видрімає зиму») —
І всіх живцем у землю закопає.
Держава стане чорним кладовищем.
А червонястий півень
(Цей поет придворний)
За жменю проса і ковток води
Володарці хвалу прогорлопанить…
А потім піде мати до крайнеба
І виб’є заступ од землі масної
Об стовп залізний, що тримає небо.
І синій купол обізветься громом,
І мати щедро пом’яне дощем
Отих, що схоронила.
А схоронила, щоб жили вони.
Ще тиждень-другий —
Язички зелені
По всім городі вперто затріпочуть.
Із небуття виходьте, покоління,
І неповторно повторіть себе!
Врочиста мати царственно проходить
По теренах зеленої держави —
Вона її засновник і володар,
А ще до всього мудрий поводир.
Уже картопля білодара вийшла
Стрічати сонце, і весну, і матір,
Часник-москаль багнети вже шикує —
Комусь походом хоче нагірчить.
«А ти ж чому засиділась, небого?
Пора, пора», — отак промовить мати.
І вже, дивися,— через день-другий
Рум’яним личком редька зашарілась,
Послухалась,
Бо мати знає мови
Усіх племен зеленої держави.
А на світанні, як усі ще спали,
Із підземелля висипали дружно
У маєчках тендітних огірочки,
Тримаючи в малесеньких долоньках
По білій кульці чистої роси.
На погребищі — керівні місця,
Там клаповухі гарбузи усілись.
Улітку животи повиставляють
Та будуть пляжитись до самоодуріння.
Котрийсь із них, скучаючи на службі,
Дивись, посуне у сусідську гречку,
А мати вбачить і не подарує,
І по насидженім начальницькому місці
Дасть ляпаса і прожене в бур’ян.
Навколо хати соняшники стануть,
Сонця засвітять у дванадцять жил
І, як юпітери в кінолекційнім залі,
Спрямують світло на екран стіни.
Поприбігають вітренята з поля,
Під перелазом нишком полягають,
Навлежачки, підперши підборіддя,
Кіно подивляться (лиш для дорослих)
«Петрушка та капустяний качан».
Ще бути тут і війнам, і життю,
Ще бур’яни спровадить мати вдало,
Які щораз режим окупаційний
Захочуть запровадити мерщій.
Ой бути тут і війнам, і життю.
Город в зелених накипах рослин
Затопить все од краю і до краю.
Стебельце кожне, кожен корінець
До вуст притулять трубочки зелені
І досхочу смоктатимуть життя.
Всі будуть пити, і ростимуть всі,
І в рості кожен забажає сонця.
І прийде час зеленого банкету,
В листки долонь заплеще все довкола,
І залепече в безліч голосів,
І матері радітимуть усі…
І молодецький півень червонястий
(Цей безнадійний графоман придворний)
За жменю проса і ковток води
Володарці хвалу прогорлопанить.