Ковтунівський навчально-виховний комплекс

Після півгодинних вправ на тренажерному майданчику такий важливий висновок зробив онук Василя Григоровича Поліщука шестирічний Максим. Досі йому не часто вдавалося застати дідуся вдома і вмовити разом потренуватися, бо в нього робота і у свята, і у вихідні. З понеділка родина Поліщуків житиме за новим графіком, адже її глава, відзначивши своє 60-ліття, залишає посаду на державній службі і йде на заслужений відпочинок.

З яким багажем він стоїть на пероні в очікуванні потяга на інший напрямок життєвого і творчого шляху? Тренерська кар’єра та робота у сфері управління спортом були успішними. Після закінчення Черкаського педінституту в 1974- му році він приїхав у Золотоношу і став викладати легку атлетику учням дитячо-юнацької спортивної школи. Через два роки армійської служби повернувся сюди ж таки. Дві причини спонукали до цього: досить високий рівень школи, яка сотням дітей забезпечувала гармонійний фізичний розвиток, і Наталя – він одразу запримітив на стадіоні красуню – легку і тендітну десятикласницю, яка й стала згодом його дружиною.

Золотоніська ДЮСШ розташовувалася у великій ще панській хаті, але це не заважало десятку тренерів виховувати тут здорових тілом і духом юнаків і дівчат. Діяли філії у багатьох селах району. Ніколи не виникало проблем з наповнюваністю груп і секцій, на всіх вистачало спортивного інвентарю, форми і взуття. Вихованці золотоніських тренерів, у тому числі й Василя Поліщука, впевнено виступали на змаганнях різного рівня. Легкоатлети, борці й футболісти цієї школи здобували перемоги на районних й обласних змаганнях, і навіть на всеукраїнських турнірах. Пристрастю наставника юнацтва був туризм. Десять років поспіль він їздив на туристичні збори, де міг зусібіч відчути і розкрити дух справжнього мандрівника. Завдяки роботі у сфері спорту йому вдалося побувати в усіх куточках України і в багатьох великих містах колишнього Союзу.

У 1981-му році Василя Григоровича призначили на посаду директора школи. Властива йому дисциплінованість і висока відповідальність дозволяла не тільки плідно тренувати спортивну юнь, а й керувати колективом, розв’язувати численні організаційні питання. У 1986 році він удостоївся звання «Відмінник народної освіти». Покоління спортсменів і ентузіастів виросли під крилом спокійного і мудрого, вимогливого і наполегливого Василя Григоровича Поліщука.

На межі тисячоліть школа пережила злам: спочатку із старої хати колектив переїхав на нову базу – у будівлю спорожнілого дитсадка на Струнківці, організував реконструкцію, оснастив зали, але на цьому фінансування припинилося. Місто обласного підпорядкування, статусу якого набула Золотоноша, залишилося без такого потужного закладу, який прищеплював молодому поколінню любов до спорту, загартовував його фізично, усіма своїми справами і здобутками переконував у перевагах здорового способу життя.

Нове поле діяльності відкрилося перед Василем Григоровичем, коли він очолив відділ з питань спорту районної державної адміністрації. Більш як десятиріччя тут збагачувався і розвивався його організаторський талант. Робочий графік узгоджувався з календарями спортивних подій у селах району, з планами фізкультурно-оздоровчого товариства «Колос» та федерацій різних видів спорту тощо. Проводились турніри, чемпіонати та інші змагання, які на Золотоніщині стали традиційними, і додавались нові, які диктував час. Щорічно велась запекла боротьба за титул найспортивнішого села району, і з обласних змагань наші команди, зазвичай, поверталися з перемогами і призами, ставали й учасниками всеукраїнських сільських ігор. Фінал обласних змагань «Найспортивніше село Черкащини – 2009 проходив на золотоніському районному стадіоні «Колос», рівень його підготовки та проведення був оцінений у номінації «Найкращий спортивний захід року». Левова частка такого успіху залежала від головного спеціаліста відділу у справах молоді та спорту Василя Григоровича Поліщука.

«Спорт – це титанічна праця», – переконаний він. Частинку її видно на стадіонах і в залах, де йде боротьба за місця, очки, медалі, титули. Але більша частина айсберга ховається за вмінням зібрати людей і запропонувати гідні умови для розкриття природних здібностей і ресурсів організму, навчити їх, налагодити систему тренувань. А окрім цього – ще все грамотно документально оформити. Часто, повернувшись із щойно проведених змагань, де він був і суддею, і менеджером, Василь Григорович надовго затримувався над стосами паперів. Робота на посаді головного спеціаліста з питань спорту вимагала термінових звітів, чіткого обліку, виконавської дисципліни, контролю і аналітичних прогнозів щодо

подальшого поступу цієї сфери.

Однак діловитість державного службовця ніколи не заважала Василю Григоровичу бути простим, щирим, людяним. У нього два хобі – лижі і лазня. Він готовий будь-кого переконувати, які це корисні захоплення. Щозими, тільки-но випаде сніг, на околицях міста прокладає лижню. Вона пролягає аж до лісу, і там, наодинці з природою, лижник почувається володарем безкінечного світу. Знає Василь Григорович секрет, коли найкраще заготовляти дубові гілки для віників, з якими проходитиме оздоровчі сеанси у лазні. Ніякого дієвішого способу виведення токсинів з організму ще не придумано, і ефективнішого релаксу – також. Спілкування з природою й друзями додає наснаги.

«Програму мінімум» для кожного чоловіка він давно виконав: хату збудував, не одне дерево, а цілий садок насадив, двох дітей виростив, уже й двох онуків має. Теку грамот та інших почесних трофеїв за трудові й спортивні здобутки зібрав. Із службового кабінету забере на пенсію й свого талісмана – олімпійського ведмедика, якого придбав у 1980-му у Москві, де з офіційною українською делегацією спостерігав за Олімпійськими іграми. Увесь світ запам’ятав тоді зворушливу церемонію прощання, коли символ найбільших у світі спортивних змагань – ведмедик – піднімався у небо над стадіоном, і звучала пісня з побажаннями успіху, і добра, і любові без меж. Олімпійське дзвінке відлуння залишилось в серцях назавжди. Так само житиме вдячність усіх, кого навчав, тренував, організовував Василь Григорович, кому прищепив любов до спорту, колег, для яких був зразком відповідальності, толерантності, відданості своїй справі. Життя на пенсії тільки починається: це час нових планів, пошуків, ідей. Бажаємо Василеві Григоровичу вдалого старту на подальшій дистанції, гарної лижні і доброго здоров’я помившись!

Надія КОВАЛЕНКО

«Вісник Золотоніщини», 21.12.12

Стартує фінал змагань “Найспортивніше село” (фото з архіву автора сайту)