Ковтунівський навчально-виховний комплекс

Всього за 8 кілометрів на північний захід від районного центру на рівнинній місцевості привільно розкинулось село Подільське. Його площа складає 1672 гектари, а найближчими сусідами є села Новодмитрівка, Каврайські хутори, Ковтуни, Драбівці. Село віддалене від природних водойм, але потопає в зелені і квіту яблуневих і вишневих садів.

Вік села не такий уже й поважний – йому трохи менше двох з половиною століть. Перша писемна згадка про цю осаду відноситься до 1753 року. Саме цим роком датована скарга хорунжого Переяславського полку Григорія Моцоки гетьману України К. Розумовському на полкового суддю Лісіневича за напад того на МоцокІв хутір і захоплення майна підданих господаря. У документах третьої чверті XVIII століття зустрічаємо “хутір Моцока”. “Описи Київського намісництва”, датовані 1787 роком, фіксують назву “Подольской хутор”. Документальні джерела XIX і початку XX століття подають обидві назви осади: Подільське і Моцоківка. До речі, і нині досить часто серед людей побутує архаїчна назва села – Моцоківка.

Походження назви Моцоківка не викликає ніяких сумнівів, вона зв’язана з прізвищем власника хутора Моцоки. До речі, “моцний”, “моцак” у просторіччі означає силач, богатир. Щодо тлумачення новітньої назви села, то були спроби пов’язати її із прізвищем Подільський, котрий начебто також був власником села. Проте така версія не івідповідає істині. Сьогоденне ім’я села указує на особливості місцини, на розташування села “по долу”, отже, на низовині.

У 80-х роках XVIII століття у Подільському проживало всього 45 мешканців. Власником хутора був тоді спадкоємець його засновника полковий обозний Микола Моцока.

На початку XX століття хутір Подільський (Моцоківка) належав Піщансь- кій волості. За третім подвірно-господарським переписом 1910 року у хуторі числилось 73 господарства, з них тільки 1 козацьке і 43 селянських. Тут проживали 403 мешканці, за 130 років населення зросло у 9 раз. Жителі хутора володіли тоді 726 десятинами землі, забаганки хуторян вдовольняли З теслі, 1 кравець, 4 шевці, 1 столяр. Інтелігенція Подільського складала всього 4 особи, близько 4/5 населення були неписьменними. До речі, Подільське (Моцоківка) згадується у мемуарах відомого співака, композитора і актора Олександра Вертинського “Дорогой длинною”. Він з теплом говорить про гостини у своєї тітки Олександри – моцоківської поміщиці, з захопленням описує розкішний квітник та сад площею понад 50 десятин у її маєтку.

Переписом 1926 року Подільське зафіксоване уже як село, належало воно Каврайській сільраді. На той період у селі числилось 108 дворів із населенням 481 особа.

Не обминуло Подільське чорне крило голодомору 1932-1933 p.p. У ці страшні роки голодною смертю помер 61 житель Подільського. Повністю загинула від голоду сім’я Єлисея Тарана, що складалася з 5 осіб. А потім шулікою впала на село страшна війна, котра обірвала життя 56 його жителів.

Пережило Подільське й ще одну біду: його було віднесено до неперспективних сіл. Дітлахів возили на навчання до Ковтунів, згорнулося культурне життя, не було тут і самостійного господарського осередку. Перелом стався у другій половині 60-х, коли постановою Ради Міністрів УРСР було утворено племінний радгосп-репродуктор ‘Подільський”. Господарство спеціалізувалось на виробництві яєць племінних курей м’ясних порід для бройлерних фабрик всієї України. В 70-х роках був збудований потужний птахокомплекс на 72 тис. гол. птиці. На це державою було виділено понад 8 млн. карбованців. Розкрилля молодого господарства було вражаючим: прибуток перевищив мільйон карбованців, а відтак виросла потужна соціальна інфраструктура, Стали до ладу 8 багатоквартирних будинків, добротний будинок культури, чудова школа, затишний дитсадок, прекрасний ФАП. 1978 року було утворено Подільську сільраду (раніше село належало Новодмитрівській сільраді). Розквіт господарства і села був пов’язаний із іменами талановитих організаторів М. Сотника і В. Хмелевського.

Та настав новий, далеко не найкращий період історії Подільського. Звикле до постійних фінансових ін’єкцій і опіки з боку держави, господарство не витримало жорстоких ударів ринкової стихії, і починаючи з 1992 року, почало стрімко падати у безодню глибокої кризи. Колись потужне сільгосппідприємство утримує нині тільки 5700 голів птиці породи “Домінант”. 8 пташників довелось віддати в оренду приватній фірмі “Надія”. Чи вдасться господарству виборсатися з цієї аури безнадії покаже час. Проте нащадки козака Моцоки рук не опускають, наполегливо працюють в ім’я кращого майбутнього Подільського.

В селі нині 318 дворів із населенням 872 мешканці. Зауважимо: одне з небагатьох сіл, де населення порівняно з початком століття значно зросло. Втім нинішню демографічну ситуацію сприятливою не назвеш: торік народилось тільки 7, померло ж 10.

У Подільського є 4 стопроцентних тезки. Вони знаходяться у Хмельницькій області (Україна), Костромській і Вологодській (РФ) та Кокчетавській (Казахстан). Окрім цього, 20 осад носять однокорінні назви: Подільськ (4), Поділля (3), Подіч (2), Поділівка (2), Поділець, Поділки, Поділкове, Подільхи, Поділхівське, Подільський пост, Подолянка, Подолень.

Григорій ГОЛИШ, Лариса ГОЛИШ.