Ковтунівський навчально-виховний комплекс

У 1741-43 роках під патронатом св. Харлампія була збудована традиційно хрещата в плані споруди, викладена з соснових брусів, з короткими бічними раменами, шестигранним зрубом вівтаря, однобанна, з піддашшям на кронштейнах наша церква у Сеньківцях.

Прибудови до неї здійснювались у XIX столітті. Відомості 1902-1912 рр. сповіщають про дві різні дати перебудови церкви: 1800 і 1867 р.р. Саме у 1800-му була переосвячена на церкву святого Миколи. Довго служила людям. Співали її церковні дзвони, під склепінням творилася молитва. Шуміли над нею вітри далеких століть. Я живу за кілька метрів від колишньої дерев’яної красуні, від якої залишилося тільки дві могили колишніх священиків та два хрести.

Мені болить те, що вона руйнувалась на очах моїх односельчан. Довго й повільно ішла в небуття. Не знайшлося тих, хто бив би в усі дзвони, щоб врятувати шматочок віри та історії.

До її стін припинали корів, тут організовували виводки тварин. Не знайшлося у влади ні грошей, ні совісті, ні страху перед тим безчинством, що коїлось біля стін унікального храму.

Недавно залишки церкви перевезено до села Стецівка Чигиринського району. Але при реставрації зникли ще й класичні портики. Досі у ній не правиться, ключі – у охоронців.

А у рідному селі вона вистояла найтяжчі часи: громадянську війну, голодні роки з їх бідами і страхами, Велику Вітчизняну війну. Її минули бомби і снаряди, тільки байдужості людської вона не витримала. Коли від неї відмовилися, коли її забули, коли людські руки перестали торкатися дзвонів – тоді вона втратила свою силу і красу, як мати, покинута дітьми. Кажуть, відтоді і бід побільшало у моєму селі, особливо самогубств, через які осиротіла не одна хата.

XXI століття несе надію на відродження духовних святинь нашої християнської віри з її десятьма найголовнішими заповідями, але Миколаївської церкви у Сеньківцяіх вже немає і ніколи не буде.

Інна ГРІНЬКО,

студентка фізичного факультету ЧНУ ім. Б. Хмельницького, с. Драбівці.

«Вісник Золотоніщини», 21.05.2010 р.