Історія села Сеньківці
За 15 км на північ від райцентру на погорбленій місцевості розкинулось село Сеньківці. Площа цього населеного пункту складає 117 гектарів, у ньому всього 7 вулиць. Сеньківці лежать на берегах річки Золотоношки, заплава якої потопає в зелені розкішного вільхового лісу. Село зливається із Драбівцями і адміністративно віднесене до цієї сільради. Найближчими сусідами цієї осади є також і села Ковтуни та Маркизівка.
Сеньківці мають доволі поважний вік, їм уже далеко за триста. Імовірно, село виникло у третій чверті XVII століття. Воно ще не позначене на Боплановій карті (сер. XVII ст.), зате згадується у документі, датованому 1676 роком (“Генеральне слідство про маєтності Переяславського полку”). Поза дискусіями залишається питання щодо походження назви села. Вочевидь, вона фіксує ім’я першопоселенця осади, якогось Сенька (вжитковий у розмовній мові варіант імені Семен). Така форма зустрічається і в художній літературі: “Летить сонячною курявою Сенько-кулеметник”… (Г. Косинка). До речі, особове ім’я Семен – давньоєврейського походження (Сімон) і означає “Той, що слухає, чує”.
Як засвідчують історичні джерела, у 70-х рр. XVII ст. значна частина мешканців Сеньківець потрапила в залежність до переяславського полковника Войця Сербини. У 80-х рр, XVII ст. у селі налічувалося 87 дворів із 205 мешканцями. 6 дворів належало різночинцям, 2 служителям церкви, 19 – виборним (заможним) козакам, 15 – козакам-підпомічникам (збіднілим) і 45 – посполитим та козацьким підсусідкам (залежні селяни). Левовою часткою родючих чорноземів Сеньківець заволоділи колезькі асесори Петро і Павло Невіровські, Григорій Кононович і полковий суддя Василь Леонтович.
На початку XX ст. Сеньківці належали Великохутірській волості. У селі за подвірно-господарським переписом 1910 р, налічувалось 111 господарств, причому 56 були козацькими, а 40 – селянськими. Населення порівняно із кінцем XVIII ст. зросло втричі і склало 613 мешканців: 310 чоловіків І 303 жінки. Сеньківчани обробляли тоді 659 десятин землі (десятина – 1,1 га), в селі працював паровий млин і декілька вітряків, а замовлення мешканців виконували , 2 теслі, 2 кравці, ткаля. Тільки 91 житель села знав грамоту, це складало всього 14,8%, що набагато менше, ніж у інших населених пунктах Золотоніського повіту. Читати і писати навчали дітей у церковній школі. Із 1800 р. в селі діяла Миколаївська церква, збудована із дерева. У напівзруйнованому стані вона збереглась і донині.
Незважаючи на суспільні катаклізми, громи світової та громадянської воєн населення Сеньківців у першій половині 20-х значно зросло і склало за переписом 1926 р. 785 мешканців. Не від разу жителі села погодились господарювати колективно і тільки у 1933 р. – на 3-4 роки пізніше, ніж в інших населених пунктах, вони об’єдналися колгосп “Воля”. Його очолив Дмитро Цибулько.
У роки Великої Вітчизняної 47 жителів села загинули у страшному двобої фашизмом, а це більше половини від тих, хто пішов на фронти. 29 сеньківчан спізнали нелегкої долі остарбайтерів.
1951 року сеньківський колгосп влився до складу Драбівецької артілі “Здобуток Жовтня”. А потім господарство пережило цілу низку всіляких реорганізацій було радгоспом-заводом, колсільгосппідприємством, нині прибрало форму товариства з обмеженою відповідальністю під назвою “Драбівецьке”.
Нині, коли в рукопотиску зустрічаються два тисячоліття, у Сеньківцях налічується 141 двір із населенням 322 мешканці, що вдвічі менше, ніж на початку XX століття. На жаль, демографічні показники гіршають: торік у селі не народилось жодної дитини, а панахиду відправили по 10 мешканцях. У селі працює фермерське господарство “Минцеве”, є 10 дач. За звитяжну працю на колективному полі орденами Трудового Червоного Прапора нагороджено тракториста А. І Шульгу і комбайнера І. А. Юхимця,
Сеньківці дали путівку в життя ба гатьом людям, котрі дістали неабияке суспільне визнання. М, П. Макота працює заступником директора Черкаського АО “Азот”, М. В. Павлюченко обіймає посаду заступника начальника податкової адміністрації Черкаської області, а Г.Ф.Ткаченко очолює у м.Рокитному (Київська обл.) районне відділення акціонерного банку “Україна”.
На географічних картах Сеньківці залишаються єдиними за назвою, а відтак і неповторними. Зате є чимало однокорінних назв: Сеньків (Львівська обл.), Сеньківка (Харківська), Сенькове (Харківська, а також Вітебська – Білорусь, Владимирська, Орловська – Російська Федерація), Сенькіне (Московська Пермська, Томська – РФ), Сеньківщина (Гродненська – Білорусь), Сеньча (Полтавська), Сеньчанка (Новосибірська – РФ) та ін.
Григорій ГОЛИШ,Лариса ГОЛИШ.