Ковтунівський навчально-виховний комплекс

Мабуть жодна з програм, які приймалися на сесіях Золотоніської районної ради не викликали такого ажіотажу в населення, як зробила програма розвитку освіти району. В цьому є декілька причин. По перше, це цілком закономірно,

оскільки проблеми школи торкаються кожного, бо за школою стоять діти. Зрозуміло, що в кожного з нас душа болить за їх майбутнє. Хочеться, щоб вони росли розумними і здоровими, щоб умови для цього в них були пристойні.

Якщо вчитуватися у зміст прийнятої програми, то слід сказати, що ідеї там зібрані ґрунтовні і містить багато цільових проектів, які направлені на поліпшення якості освіти в Золотоніському районі. Вона в багато чому похожа на програми розвитку, які прийняті в багатьох регіонах України, оскільки там також вболівають за підростаюче покоління. Проте ряд питань викликають серйозні роздуми.

Найбільш дискусійним є розділ програми «Мережа навчальних закладів». Приймати рішення щодо реорганізації чи закриття шкіл можна лише в межах діючого законодавства. Але коли мова заходить за кошти, ряд Законів, на жаль, відходять на другий план. Ось і цього разу залишаються поза увагою ряд з них:

а) Закон України „Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві” щодо заборони ліквідації, реорганізації та перепрофілювання закладів охорони здоров’я, освіти, соціального захисту у сільській місцевості;

б) Закон України „Про загальну середню освіту” щодо надання згоди територіальних громад на реорганізацію і ліквідацію загальноосвітніх навчальних закладів у сільській місцевості, заснованих на комунальній формі власності.

І хоч лунають запевнення, що все буде робитись в межах діючого законодавства, виникає закономірне питання: Яка думка територіальних громад Підставок, Броварок, Богданів, Крупського, Синьооківки, Кривоносівки, Антипівки, Подільського, Калеників, Плешканів та Софіївки, чиї заклади в списку на реорганізацію?

Я добре розумію, що сучасне життя похитнуло однозначність ідеї “поки існує школа, доти живе село”. Хоча коли не стане школи, то навряд чи можна розраховувати на розвиток села. Кількість жителів у селі сьогодні насамперед вирішує зайнятість населення нормальними робочими місцями. Тому районній владі та органам місцевого самоврядування слід працювати насамперед в цьому напрямку. Сьогодні ж розглядаючи питання про оптимізацію мережі шкіл, ми маємо витримати розумну рівновагу, певний баланс: не просто зберегти або реформувати мережу шкіл, а перш за все – забезпечити якість освіти в них. Це той момент, коли не можна спішити, бо можуть бути ще більші збитки.

Перш ніж вкладати кошти і намагатись говорити щось про округи, треба якомога точніше передбачити майбутні адміністративні одиниці. Наші зусилля щодо змін освітньої системи без урахування адміністративної реформи будуть неефективними і незрозумілими для населення.

Вважаю, що в цьому плані вже потрібно створювати робочі групи із владою Золотоноші. Бо хотіли б ми того чи не хотіли, а якісну профільну освіту учням старшої школи можна буде здобувати тоді, коли їх привезе шкільний автобус не в сусідню школу, яка працюватиме за одним лише напрямком, а там, де буде вибір. Вбачаю, що для багатьох наших учнів, якщо не зміниться демографічна ситуація, виглядітиме це приблизно таким чином: від навколишніх сіл до Золотоноші чи Гельмязова зранку з’їдуться шкільні автобуси, які привезуть дітей, і частина з них підуть до класів, які працюватимуть за поглибленим вивченням математики, частина обере класи гуманітарного циклу, хтось визначиться з професійним ліцеєм і т.д. Потім зворотня дорога школярів додому. І так щодня, в любу погоду. Песимістично? Так! Тому вже зараз виникає питання: Хто може гарантувати батькам, що підвезення дітей автобусом до іншої школи буде регулярним, що там дітям буде краще і безпечніше? Скільки часу вони будуть проводити в автобусах? Як возити в базові школи дітей по наших дорогах і на наших автобусах?! Яким чином позначиться це на їх здоров’ї? Хто продумав і порахував вартість всього цього? І здобутків, і можливих втрат. Чи відомо, що у багатьох сім’ях немає коштів на те, щоб утримувати дитину поза домом?

Мова про оптимізацію мережі шкіл йде вже не перший рік. Ми бачимо, що у багатьох регіонах України певні кроки на цьому шляху вже зроблені. Цей досвід потрібно вивчати і намагатись запровадити. Але рахувати треба не лише економію, а й втрати.

Якщо ж життя ставить питання про зміни, то все ж не слід спішити реорганізовувати школи, бо й на це потрібні гроші і ряд документів. Штати закладів не залежать від ступеня. Вони залежать від кількості класів і кількості дітей в них. Відкрити ж те, що закриємо зараз, буде не можливим. А дивись почнемо жити краще і не доведеться знову міняти печатки і вивіски. Та й накопичену матеріальну базу постараємось зберегти. Свого часу ми (ой, як багато!) втратили від закриття дитсадків.

Хочу сказати, що працівники шкіл добре розуміють, що в державі непросто з фінансами. Вони миряться з тим, що з метою економії коштів йдуть на погіршення умов своєї праці, не одержуючи часто винагороду за виконану роботу. Із 2000 року заклади освіти працюють за досить урізаними штатними одиницями. Розуміємо, що треба потерпіти. Але економити повинні всі. Люди повинні бачити куди йде зекономлене.

Друга причина щодо резонансу прийняття програми – це недостатня роз’яснювальна робота з населенням. Перш ніж затівати розмови про оптимізацію, треба десятки раз було продумати всі її нюанси. За кожним рішенням про зміни, стоять конкретні люди. Дуже добре, що районна рада і райдержадміністрація змогли дещо перебудуватись в ході підготовки до прийняття рішення щодо програми розвитку освіти в районі. Авторитетна робоча група на чолі із заступником голови районної ради провела в кожному закладі зустрічі з колективами, але можливості районного бюджету на сьогоднішній день досить скромні.

Майбутнє шкіл бачиться досить туманно, бо воно пов’язане з подальшим розвитком наших сіл. Вкотре хотілося б почути відповідь на питання: Яким бачиться село «вгорі»? Які перспективи його розвитку? Втім розраховувати лише на доброго пана не годиться. Вже зараз доцільно провести громадські слухання в кожному населеному пункті щодо майбутнього територіальної громади, а узагальнені матеріали розглянути на районному рівні за участю і науковців, і практиків, і законотворців.

(З виступу Івана Малого на сесії районної ради)