Ковтунівський навчально-виховний комплекс

Нижче наведено нарис про життєвий шлях ювіляра, який було вміщено в газеті «Освіта» (лютий 2010 р.)

Покликання сіяти добро

Якби митець коли-небудь взявся виконати портрет цієї людини, то матеріалом для роботи обрав би граніт. Ґрунтовність, надійність і стійкість у будь-яких випробовуваннях – ось найхарактерніші риси характеру Михайла Миколайовича Нікогди, якому 23 лютого, в День Захисника Вітчизни виповнюється вісімдесят.

Закладалися підвалини характеру, очевидно, ще на генетичному рівні – від гельм’язівських козаків, які віками жили на цій землі, любили її скупо, без позування, але палко, аж до самозречення. Основи виховання дала велика дружна родина. Стійкість і витривалість – батько Микола Іванович, військовий фельдшер, а доброту і чуйність – мама Марія Сергіївна. Серед усіх випробувань і лихоліття подружжя виростило, виховало і поставило на ноги п’ятеро дітей. Четверо з них стали педагогами, а одна донька – медиком.

Михайло був наймолодшим у сім’ї, але ніяк не мазунчиком. Життя вимагало бути вольовим і цілеспрямованим. Разом з батьками довелося багато переїжджати, оскільки Миколу Івановича, як досвідченого медика, постійно переводили із села в село, туди, де треба було ліквідовувати вогнища епідемій. З дванадцяти років пройшов трудові університети: працював їздовим, причіпником, різноробочим у громадському дворі та у колгоспі. Праця була нелегкою і забирала багато часу і сил, але, попри все юнак навчався на “відмінно”, бо доводилося наздоганяти втрачені за час війни роки навчання. Зорівську семирічку закінчив з відзнакою у 1947 році. За покликом серця обрав спеціальність агронома. Однак доля розпорядилася по своєму. Дефіцит кваліфікованих спеціалістів тоді був відчутним у всіх галузях. Випускника Золотоніського сільськогосподарського технікуму запрошували на престижну посаду у відділ сільського господарства Драбівського району, але одночасно свого колишнього учня попросили попрацювати хоч деякий час вчителем трудового навчання у рідній Зорівській школі. Можливо, якби йшлося не про Зорівку, а інше село, то ми говорили б про нині видатного працівника сільського господарства, натомість випадок розпорядився так, що Золотоніщина отримана чудового педагога і талановитого корівника та організатора.

Спочатку учительський хліб 20-річному юнакові здався гірким. Не було досвіду, не вистачало методичної підготовки. Проте природна наполегливість і прагнення бути серед кращих, допомогли подолати перші труднощі. У 1954 році молодий вчитель отримує заочно педагогічну освіту у Бердичевському учительському інституті на природничо-географічному факультеті, а після його закінчення завершує вищу освіту в Черкаському педагогічному інституті. Знову довелося проявити волю і цілеспрямованість, адже мусив одночасно вчитися і працювати не покладаючи рук. До того ж додалося відповідальності: у 1952 році Михайло одружився, а в 1953 у нього народилася донечка. Дружина – Галина Федорівна також працювала в школі і навчалася разом з чоловіком.

У 1956 році Михайло Миколайович в числі перших створив учнівську виробничу бригаду, яка невдовзі стала однією з кращих на Черкащині. У 1958 році він разом з учнями дістали і відремонтували двигун ЗІД з електрогенератором, провели освітлення у школу. Молоді вчителі ініціювали організацію суботнього відпочинку для старшокласників у школі. Разом переглядали кінострічки, дивились діафільми, танцювали. Методом толоки, для того, щоб в Зорівці відкрити середню школу, вчителі, батьки і учні при допомозі місцевого господарства збудували окреме шкільне приміщення у якому розмістилися фізичний і хіміко-біологічний кабінети. Обладнання, стенди, наочність для кабінету вчитель хімії та біології М.М.Нікогда виготовив власноруч.

Ініціативного вчителя помітили у районі. Призначений у 1958 році завідуючий відділом освіти В.Ф.Клименко, запропонував М.Нікогді очолити виховательський колектив Бакаївської школи-інтернату. Оновленому керівництву закладу ставилося відповідальне завдання: у стислі терміни налагодити трудову дисципліну та забезпечити належний рівень навчання і виховання дітей-сиріт. Два роки з 1961 по 1963 роки Михайло Миколайович працював у цьому закладі. Робочий день був ненормованим: біля дітей доводилося бути і вдень і вночі, у вихідні і в будні. Але й це випробування педагог Нікогда витримав з честю. Знедолені, позбавлені батьківської ласки діти відчули незгасне тепло і багатство душі цієї людини.

У 1963 році у зв’язку з шкільною реформою і курсом на створення політехнічної школи, у районному відділі освіти було введено посаду спеціального інспектора з виробничого навчання. В.Ф.Клименко одразу запропонував цю посаду Михайлу Миколайовичу. На той час у Золотоніському районному відділі освіти його молодим керівником формувалася, по-сучасному говорячи, команда однодумців новаторів. Наполегливим, думаючим, завжди спрямованим у майбутнє керівником і організатором проявив себе у колективі Михайло Миколайович. Він завжди був у епіцентрі бурхливого освітянського життя. Виконуючи щоденну кропітку координуючу і контролюючу роботу, не рахуючись з власним часом і не шкодуючи сил він за короткий час домігся того, що в кожній школі району по-справжньому, без приписок і показухи, запрацювали виробничі бригади, табори праці і відпочинку, гуртки. Звернення до органів влади, керівників підприємств і колгоспів принесли вагомі результати: кожній сільській школі було відведено не менше 10 га орної землі, передано трактори для навчання, створено кабінети тракторної справи, правил дорожнього руху, майстерень. Запроваджено було навчання автосправі. Запозичивши досвід кіровоградських освітян, у 1978 році відділ освіти першим у області створив міжшкільний навчально-виробничий комбінат, який здійснював підготовку з 7 спеціальностей.

Щороку для учнів проводилися масові заходи: зльоти виробничих бригад, змагання юних трактористів, виставки, конкурси юних інспекторів руху.

З 1970 року, крім основної роботи, М.М.Нікогда почав виконувати обов’язки заступника начальника відділу освіти. Спочатку – на громадських засадах а з 1986 року – офіційно. При цьому коло його обов’язків і об’єм виконуваної роботи не зменшувався, а навпаки, зростав. Михайло Миколайович завжди мужньо брав на себе ініціативу розв’язання проблем, ніколи не перекладаючи свою роботу на інших. Під його керівництвом педагоги побували на Міжнародній виставці шкільного обладнання, що дозволило перетворити навчальні кабінети шкіл району в осередки багатогранної творчої роботи учнів і вчителів. За його безпосередньої участі в районі запроваджувалися групи продовженого дня, навчання шестирічок, багато інших новацій. У непростих умовах 90-х років, коли було згорнуто попередню роботу, щодо політехнічності шкільної освіти він зумів забезпечити ліцензування на здійснення професійного навчання учнів за спеціальністю “тракторист-машиніст” восьми шкіл району.

Всіх здобутків у його, роботі не злічити, за що й має заслужене визнання. Досвід організаторської роботи Михайла Миколайовича висвітлювався у 1972-1975 роках в “Учительській газеті” і “Радянській освіті”, журналі “Народное образование”. Він є відмінником народної освіти України та СРСР, лауреатом ВДНГ СРСР. Його відзначено орденом Трудового Червоного Прапора.

Михайло Миколайович один з небагатьох, про кого можна з певністю говорити: “Це людина слова і діла!” Він не визнає труднощів, коли бачить високу мету. Ніколи не відмовить у допомозі і обов’язково виконає свою обіцянку без нагадування, охоче, з доброю посмішкою у ще молодих і таких лагідних очах.

Михайло Миколайович та його дружина Галина Федорівна виховали і дали вищу освіту двом дітям. Мають трьох онуків і двох правнуків. Син Сергій – інженер, донька Наталя – педагог, викладає англійську та іспанську мови. Одна з внучок – Аня після закінчення Одеського державного університету працювала у школі. Отож, можна назвати нашого ювіляра фундатором педагогічної династії.

У 2005 році Михайло Миколайович Нікогда очолив Золотоніську районну організацію ветеранів педагогічної праці. Він добровільно взяв на себе нелегкі обов’язки об’єднувати колег, підтримувати їх, допомагати у скруті. Це непросто, адже і в самого далеко не юнацький вік, але коли він звертав увагу на такі перепони. Не знає спокою серце ветерана, з роками не пропала юнацька звичка бути серед перших, завжди займати активну громадянську позицію. Михайло Миколайович має покликання любити цю землю, служити людям, сіяти добро.

Дякуємо за Вашу щоденну, самовіддану працю, навчання, виховання молоді, добро та щедрість Вашої душі.

Прийміть найщиріші побажання доброго здоров’я, бадьорості, оптимізму, життєвої сили і наснаги.

Головне управління освіти і науки Черкаської облдержадміністрації