Ковтунівський навчально-виховний комплекс

У травні минулого року новий міністр освіти Д.Табачник, заявив, що влада пишається тим, що закриваються малокомплектні сільські школи. «Діти, які вчаться в некомплектних школах на порядок відстають від своїх однолітків, які

здобували освіту в повноцінних школах. Ми знаємо про існування сотень некомплектних шкіл, які фактично ведуть дітей в нікуди, тому що після такої школи мрія – це професія або скотника, або якісь інші, ну, найбільш прості»,- заявив він. Пізніше він неодноразово підтвердив особисту точку зору щодо необхідності укрупнення навчальних закладів.

Після таких заяв, під гаслами «підвищення якості і доступності освіти» в усіх регіонах розпочалася кампанія з оптимізації навчальних закладів. За орієнтир місцеві органи влади взяли постанову КМУ від 19 квітня 2010 р. N 315 «Про схвалення Декларації цілей та завдань бюджету на 2011 рік (Бюджетної декларації)» в якій, задля для реалізації бюджетної політики держави визнано за необхідне прийняти ряд змін до законодавства, у тому числі почати роботу «з оптимізації мережі загальноосвітніх навчальних закладів I ступеня, в яких кількість учнів менш як 10, загальноосвітніх навчальних закладів I-II ступеня, в яких кількість учнів менш як 40, загальноосвітніх навчальних закладів I-III ступеня, в яких кількість учнів менш як 100…» та організувати підвезення учнів до навчальних закладів.

Місцеві органи влади почали приймати так звані програми розвитку освіти, головною «родзинкою» яких стали розділи про оптимізацію (читай – скорочення) шкільної мережі. А з нового року додатковим стимулом для прискорення «оптимізації» стало скорочення видатків на освіту у Держбюджеті. Шляхом зменшення формульного показника фінансування на одного учня уряд і Верховна Рада поставили галузь на грань виживання.

Порівняйте на прикладі Золотоніського району. Якщо у 2010 році на освіту зі зведеного бюджету було виділено понад 49 млн. грн., то цього року доведені контрольні показники – 45 млн. грн. При цьому, якщо по дошкіллю фінансування передбачалося  на рівні попереднього року (що теж недостатньо, зважаючи на передбачене зростання мінімальної зарплати і зростання цін на енергоносії), то по загальноосвітніх школах і позашкіллю при мінімальній розрахованій потребі в 48,5 млн. гривень (куди увйшли тільки витрати на заробітну плату, енергоносії, харчування учнів, оплату придбань і послуг, які забезпечують житєдіяльність закладів і установ освіти) передбачено було лише 41 млн. грн. Дефіцит  коштів склав 7,5 млн. грн. або майже 2 місяці утримання 37 освітніх закладів та відділу освіти. Щоб втиснутись у запропоновані рамки бюджетних асигнувань, запропоновано провести сумнозвісну «оптимізацію» мережі закладів, гуртків, освітніх послуг.

Тепер повернемось до задекларованих цілей оптимізації. Коли пан Табачник та його апологети в місцевих органах влади давали старт прискореній оптимізації, вони заявляли, що це на користь дітям. Під покращенням доступності і якості освіти розумілося, що, по-перше, учнів невеликих шкіл після реорганізації цих закладів будуть навчати фахівці, по-друге – вони вчитимуться в школах з кращою навчально-матеріальною базою, ніж та, яка є, у їх нинішніх навчальних закладах, по – третє – що у більших школах є можливість проводити різноманітні оплачувані гуртки, спортивні секції, що сприятиме розвитку нахилів дитини. 

Знову ж-таки на прикладі нашого району готовий стверджувати, що нинішня оптимізація мережі не приведе до покращення якості освіти. Освітня галузь району тривалий час була флагманом в області і в Україні. Переважна більшість закладів, включаючи малокомплектні, знаходиться в типових приміщеннях. Навчально-матеріальна база, яка була створена в кожній школі ще у 70-80 ті роки минулого століття, внаслідок хронічного недофінансування галузі, вже 20 років не поновлювалася ні в «малих», ні у «великих» школах. Нарешті, у всіх школах, включаючи ті, які є претендентами на оптимізацію, до 90% навчальних предметів зараз викладають фахівці. Реорганізація малокомплектних шкіл у таких умовах приведе до результатів протилежних задекларованим владою. З класів, де навчалося 3-5 учнів, діти перейдуть туди, де вчитиметься до 30-ти осіб. Не завжди в таких умовах вчитель зможе кожному з них приділити достатньо уваги. Так само як неможливо буде дистанційно забезпечувати належний соціальний супровід. Якщо в межах одного села причина відсутності учня на уроках з’ясовується і (за необхідності) виправляється швидко, то на віддалі прогульника або нерадивих батьків «дістати» важче. Крім того, діти 10-12 років опиняться в новому для них середовищі з існуючими в дитячих колективах поділом на «своїх» і «чужих», конфронтацією, які для декого можуть обернутися психологічними травмами. Я переконаний, що у сенсі якості освіти і виховання, від реорганізації малокомплектних шкіл їх учні швидше програють аніж виграють.

На резонне питання: «Навіщо ж тоді проводити реорганізацію малокомплектних шкіл?» – відповідь банальна і проста – економія коштів. Влада не хоче чесно зізнатися перед народом, що головне, що спонукає її до оптимізації в освіті це не бажання покращити її якість і доступність, а наміри зекономити на ній, щоб реалізації реалізувати інші, більш важливі для влади цілі.

Можна погодитися, що система закладів освіти, яка склалася ще в радянські часи, не відповідає реаліям сьогодення. Школи, розраховані на 250-800 учнів заповнені на третину своєї потужності. У сільських районах, де протягом тривалого часу скорочувалася кількість робочих місць, а разом з тим – зменшувалася кількість населення і різко впав рівень народжуваності. За 15 років кількість дітей у школах Золотоніського району зменшилася більш як у два рази. В таких умовах проведення оптимізації неминуче ставить на порядок денний саме життя. Протягом останніх років по Україні вже було закрито або реорганізовано (у бік скорочення освітніх ступенів) сотні шкіл. І  сільські громади, і батьки, і освітяни з розумінням відносилися у всіх випадках до таких дій влади, бо вони лише узаконювали те, що вже зробив демографічний процес. Нова влада вирішила, що оптимізацію необхідно форсувати. Причому за будь-яку ціну. Пріоритетом держави визначено «Євро-2012», борги МВФ, утримання силових структур. Ось і йдуть керівні вказівки з Києва на місця. А ви, керівники місцевого рівня, втілюйте в життя чужі плани, наживаючи собі ворогів серед учителів і батьків та долайте соціальну напругу. Робіть що завгодно лиш би на одному маленькому українцеві із Богом забутої Кривоносівки чи Синьооківки, зекономити для державної скарбниці в час фінансової кризи – 3-4 тисячі на рік… Не сормно, панове?

Олександр Нагаєвський,

голова райкому профспілки працівників освіти Золотоніщини