Ковтунівський навчально-виховний комплекс

Окремі люди, наділені владою, безапеляційно заявляють: «Не дам закрити жодної школи!» і тим самим нібито беруть на себе відповідальність за дітей, за майбутнє села, за освіту й духовність. Але життя навчального закладу у будь-якому селі іде за своїми правилами і вирішувати його подальшу долю уповноважена лише місцева громада.

Інша річ: вона має бути обізнана із усіма нюансами ситуації і мотивувати свою позицію, виходячи не винятково із власних меркантильних інтересів. Батьки і наставники школярів із Синьооківки, Кривоносівки, Підставок чи інших сіл Золотоніщини є свідками того, скільки дітей щорічно народжується у їхніх населених пунктах. Одиниці! Всі бачать, як старіють і навіть вимирають цілі вулиці, а натомість жоден новосел не святкує новосілля. Дорослі діти поспішають здобути після школи бодай якусь освіту і вирватись з обіймів села, бо тут їм немає і не передбачається роботи. Не всі можуть розвивати власний бізнес і жити винятково з того, що дає домашнє господарство. А нові робочі місця на селі – не розкіш.

Батькам школярів і усім зацікавленим варто взяти до уваги і той факт, що у нашій державі бюджет навчального закладу залежить від кількості учнів у ньому. У нашому районі на одного школяра плануються витрати на рівні 10 тисяч гривень у рік. За такий кошт безпроблемно могли б працювати і розвивати матеріально-технічну базу Гельмязівська, Піщанська, Чапаєвська, Домантівська та інші навчальні установи. Закономірно виникає питання, а як же виживати у Кривоносівці, де немає першого, третього, десятого, одинадцятого класів, а у четвертому та шостому – по одному учню, у Броварах, де немає першого й третього класів, у Плешканях, де немає дев’ятого і десятого класів, у Підставках, де жодного учня у другому і дев’ятому, у Привітному, де теж обходяться без четвертого, шостого, сьомого класів, у Сйньооківці – без третього, п’ятого, дев’ятого… У восьми школах району у нинішньому навчальному році немає перших класів і загалом у дев’яти школах бракує 20 класів, а у 17 – для 123 учнів організовано індивідуальне навчання. Наповнені ці заклади на 30 – 35 %.

За словами начальника відділу освіти Золотоніської райдержадміністрації Лариси Глоби, кошти доводиться у ручному режимі перерозподіляти у межах освітньої мережі району. По суті, малокомплектним школам за рахунок великих навчальних закладів дається дотація і на заробітну плату педколективу та обслуговуючого персоналу, і на оплату енергоносіїв, і на організацію дитячого харчування тощо. Таким чином доводиться порівнювати: у Гельмязівській школі на одного учня припадає 5 тисяч гривень, а у Підставківському НВК – 20 тисяч. А закон про освіту – однаковий для всіх.

Можна було б тільки порадіти патріотизму людей, які вирішили відстояти, врятувати від оптимізації школу в своєму селі, і знайшли джерело, з якого будуть профінансовані всі згадані потреби. Але досі такого прецеденту не трапилося.

Освітяни і влада в районі та на місцях подальший розвиток галузі шкільництва бачить через створення освітніх округів. На Золотоніщини ця модель як найприйнятніша працює на базі опорних Вознесенської та Пальмірської шкіл. Тут зосереджено найкращий педагогічний склад, матеріально-технічне і методичне забезпечення, розгалужена мережа позашкілля.

Суть проблеми полягає навіть не в тому, закривати чи зберігати школу деінде. А в тому, як сільській дитині дати якісну освіту, той комплекс знань, з яким вона у подальшому може конкурувати і успішно просуватись у світі, стане особистістю.

 Софія БОГДАНОВА

«Вісник Золотоніщини», 20.04.2012 р.