Ковтунівський навчально-виховний комплекс

Тут масово повертають до життя старі стільці і вводять ноу-хау у питання фарбування підлоги. У цьому кореспонденти районки пересвідчилися на власні очі, побувавши нещодавно у

згаданому навчальному закладі. Незважаючи на спекотну днину, у шкільній будівлі було досить прохолодно і людно. Кому канікули, а кому не до відпочинку. Завгосп школи Наталія Дахно, голова профкому Ліана Луцик і охоронець Валентин Піхуля провели для нас невелику екскурсію по класах і коридорах, які вже майже готов до нового навчального року. До ремонтних робіт у школі підходять творчо: підлогу одного з коридорів пофарбували, наприклад, у яскраво… зелений колір. «А де написано, що вона повинна бути тільки коричнева? – аргументує таке рішення Ліана Вікторівна. – Так навіть веселіше!» А й справді, де? Може в якихось давно забутих постановах, виданих ще за царя Гороха? Одним словом, винахідливі піщанські освітяни видали свою, пристосовану до мінливого сьогодення. І не лише відносно підлоги. Вирішили також, що реабілітувати старі учнівські стільці буде набагато дешевше, ніж закупити нові. За грошової підтримки батьків придбали шурупи і фанеру, з якої вирізають сидіння. Учні 6-8 класів на уроках праці шліфують їх наждачним папером. Потім дощечки покривають лаком і прикручують до старих каркасів. Стільці виходять – очей не відведеш! Від нових не відрізняються зовсім, а може, навіть, кращі за них (ми порівнювали). У минулому році таким чином відновлено 72 стільці, яких вистачило на три класи, у цьому – ще 57 – на два. «Тепер діти хоч не робитимуть «затяжок» на одязі, – радіє Наталія Миколаївна і шуткує, – до того ж попрацювавши над стільцями власноруч, вони навряд чи захочуть увічнити на них своє ім’я, так що від «орнаментів» – «Тут був Вася» ми застраховані». Чим не цінний засіб виховання! Звичайно, самі діти з такою роботою не справляться. На уроках їм допомагає вчитель трудового навчання Максим Юрійович Ваченко. Про цього молодого спеціаліста колеги відгукуються з теплом і вважають, що такі відповідальні і старанні педагоги сьогодні рідко потрапляють на роботу у сільську школу. Максим вже два роки їздить у Піщане з Калеників, бо житлом його досі не забезпечили.

Та найбільше слів подяки почули ми на адресу робітника з обслуговування школи Віктора Нестеренка, якого тут вважають майстром «Золоті руки», незаперечним авторитетом і незамінним помічником в усьому, що стосується побутової праці. Саме на ньому лежить основна робота по відновленню стільців та іншого інвентаря. Він і карнизи, які теж закупили батьки, прилаштовував, і стелю штукатурив. Шкільне жіноцтво береже і шанує Віктора Григоровича чи не більше, ніж власних чоловіків. «У нього немає таких понять, як «не буду» чи «не хочу», – розповідають наші екскурсоводи.- Буває, ми ще тільки подумаємо, порадимося, а він вже зробив – приймайте!» Незамінний чоловік працює у школі третій рік, а до цього – 31 прошоферував у СТОВ «АФ «Маяк». Скоро за парти сядуть його онуки, та старається не тільки заради них, характер у Віктора Григоровича такий, відповідальний, тож за школу він – горою.

Близько 300 учнів прийдуть сюди 1 вересня, 29 з них – першокласники. Школа майже готова до прийому голосистої гвардії – «залишилося тільки тюль повісити», тож про своїх спонсорів місцеві освітяни згадують з великою вдячністю. Перш за все, це вже згадані батьки. По друге – АФ «Маяк» в особі директора Миколи Васильченка («Що б ми без нього робили? Мабуть, пропали б!»). У школі ніколи не забудуть 17 євровікон, кошти на які були виділені з обласного бюджету не без сприяння Миколи Семеновича, депутата обласної ради. І цьогоріч він спонсорував школу 5 тисячами гривень, на які закупили фарбу, цемент і нову драбину-стремянку. 6 тисяч перерахувала на ремонт даху і сільська рада, роботи, щоправда, ще не почалися, але їх чекають з Дня на день.

Тихо у школі… Але зовсім скоро тут стане гамірно і все почнеться спочатку, як завжди… А ще говорять, що вічного двигуна не існує.

Марина БІЛЕЦЬКА.

«Вісник Золотоніщини», 13 серпня 2010 року