Ковтунівський навчально-виховний комплекс

Напередодні знаменної дати – 67-ої річниці визволення Золотоніщини від фашистських загарбників, у кожному селі нашого району відбудуться урочисті заходи з цієї нагоди.

Односельці, рідні і друзі тих, хто ціною власного життя і здоров’я здобув свободу прийдешнім поколінням, зберуться разом, щоб вшанувати пам’ять полеглих та почути спогади живих. Згадаємо декого з них – захисників Вітчизни.

Олексій Олексійович Сидорець, с.Броварки. На фронт пішов у 1943 році, після визволення села від загарбників. У складі І Білоруського фронту дійшов до Берліна. На грудях ветерана сяють ордени: Вітчизняної війни II ступеню, Слави III ступеню та «За мужність». У мирні часи був механізатором та комбайнером. За звитяжну працю нагороджений відзнакою «За трудову доблесть».

Іван Гаврилович Стратій, с.Броварки. Народився на Вінниччині, гвардії матрос, учасник бойових дій у Японії та Кореї. Нагороджений орденами “За мужність” III ступеню, Вітчизняної війни II ступеню, медалями “За перемогу над Японією” і “За звільнення Кореї”.

Олена Іванівна Петренко, с. Вільхи. Після закінчення Золотоніської педшколи вчителювала на Донбасі. Там зустріла початок війни. Разом із колегами мала евакуюватися за Волгу. Та їхній ешелон доїхав лише до Ростовської області. Деякий час працювала кухарем і обліковцем на конефермі. Тоді ж закінчила курси трактористів. Фронтові шляхи Олени Іванівни розпочалися під Сталінградом – спочатку у кавалеристській дивізії, а згодом – у санвідділі армії. Перемогу зустріла у Прибалтиці у складі 171-го пересувного хірургічного госпіталю. Брала участь у бойових діях з Японією.

Нагороджена орденом Вітчизняної війни II ступеню, і медаллю «За оборону Сталінграда» та багатьма іншими відзнаками. До пенсії вчителювала у Коробівській школі.

Василь Павлович Мельчаков, с. Вільхи. У складі І Українського фронту пройшов від Сталінграда до Берліна. Був сапером – проводив розмінування територій та об’єктів. У 1945-му під Дрезденом отримав поранення і контузію. За мужність на фронтах Великої Вітчизняної нагороджений медаллю «За відвагу» та орденами Вітчизняної війни II ступеню, «Червоної зірки», «Слави» III ступеню та «Богдана Хмельницького». За вдало проведену під Ростовом операцію у тилу ворога отримав особисту подяку від маршала Конєва. По війні тривалий час працював на Уралі: механіком на хлібозаводі та техніком на залізниці.

Олексія Павлович Передерій, с.Драбівці. На службу до Радянської армії був призваний у 1940-му році. Був прикордонником, охороняв рубежі країни з Фінляндією. Перше бойове хрещення отримав у м.Варнії (Литва). Тоді ж був поранений і потрапив у полон. Усю війну, до березня 1945 року, перебував у концентраційному таборі міста Ланздорф, звідки його звільнили американські війська. За місяць після ретельних перевірок Олексія Павловича зарахували до 121-го кавалерійського полку. До 1946 року служив у Румунії, нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною».

Цією ж нагородою було відзначено і його земляка, а у минулому жителя Львівки, гвардії рядового Миколу Марковича Мороза. Брав участь у бойових діях з Японією та у військових операціях на території Монголії і житель Драбівець Микола Іванович Дзюбло.

Яків Петрович Макаренко, с.Вознесенське. Війна для нього розпочалася 9 липня 1941 року. По закінченню у 1942 році Віленського загальновійськового училища був направлений командиром стрілецького взводу до Забайкальського військового округу. Брав участь у бойових діях з Японією. Нагороджений орденами «Червоної Зірки» та «Богдана Хмельницького», медалями «За перемогу над Німеччиною» та «За бойові заслуги». За багаторічну бездоганну службу (27 років очолював Вознесенську сільраду) відзначений орденами «Знак Пошани» та «Трудового Червоного Прапора». Понад 20 років Якова Петровича обирали депутатом районної ради та більше 10 років він виконував громадські доручення місцевої влади.

Серед жителів Вознесенського та Пальміри, які боронили рідну землю від ворога, також старшина медичної служби Ганна Андріївна Іванченко, яка по війні усе життя працювала медсестрою у Пальмірській дільничній лікарні; наводчик мінометів 272 стрілецького полку, а згодом вчитель фізики Пальмірської ЗОШ Іван Микитович Савісько; командир розвідників, а по війні заступник начальника ТЕЦ Пальмірського цукрового заводу Юрій Тимофійович Максимов.

З гордістю носить на грудях орден «За мужність», медаль «За перемогу над Німеччиною» та інші нагороди колишня працівниця СТОВ «Пальміравідгодівля» Надія Яківна Іванова. Серед нагород артилериста Олексія Олексійовича Новицького – медалі «За бойові заслуги” та “За перемогу над Німеччиною”. Війна для нього почалася у червні 1941-го, а закінчилася у жовтні 1944. Усе подальше життя він працював на пальмірській землі – у місцевому сільгосптоваристві. Віктор Михайлович Чорнобай служив у мото-інженерних військах. Серед фронтових нагород ветерана – медалі: «За відвагу», «За звільнення Варшави» та «За взяття Берліна». До пенсії працював інженером Пальмірського РТП.

У Богданах односельці завітають до солдатських вдів. їх тут залишилося дві – 91-річна Ганна Олексіївна Романенко та Марія Данилівна Романенко, якій виповнилося 94 роки. Вони усе життя працювали у колгоспі, піднімали і виводили у люди дітей та онуків.

Нелегкими фронтовими шляхами пройшли жителі Бубнівської Слобідки: інвалід Великої Вітчизняної Олексій Олексійович Лопата та учасники бойових дій – Андрій Васильович Коваленко, Жорж Олександрович Задорожній, Ганна Гнатівна Журавель, Андрій Іванович Михайлик, Ганна Макарівна Приходько та Катерина Степанівна Чорна.

Вірно чекали вісточок з фронту та отримали «похоронки» солдатські вдови – Євдокія Дементіївна Шолуха, Марина Василівна Євтушенко, Ганна Зосимівна Опришко, Катерина Самійлівна Лупяк, Марія Євгеніївна Верхова та багато інших жінок Золотоніського краю.

Любов МІНІНА.

«Вісник Золотоніщини», Спецвипуск,

21 вересня 2010 року