Ковтунівський навчально-виховний комплекс

У історії Златокраю одне з найбільш чільних місць належить Дню визволення краю від гітлерівських окупантів, що традиційно відзначається. 23 вересня. Цьогорічне свято має

особливе забарвлення, позаяк співпадає в часі з 65-ою річницею Великої Перемоги над нацизмом. Сьогодні ми звертаємо свої погляди до буремних тих років, віддаючи данину глибокої шани визволителям Золотоніщини.

То був вікопомний вересень 1943 року. Змучені понад дворічною окупацією, виснажені нерівною боротьбою з ворогом, золотонісці звертали свої сповнені надії погляди на схід, звідки наближалася артилерійська канонада, тріумфально йшла, перемагаючи гітлерівські орди, Червона армія -визволителька. У визволенні нашого краю безпосередню участь узяли війська 3-го гвардійського Сталінградського мехкорпусу, 23-ої і 218-ої стрілецьких дивізій, 662-й близькобомбардувальний полк та інші підрозділи Воронезького фронту. Після визволення Ромодану і Лубен війська 3-го Сталінградського мехкорпусу, якими командував генерал-лейтенант В.Т.Обухов, отримали завдання звільнити райцентр – місто Золотоношу, форсувати Дніпро і створити плацдарм на його правому березі. 22 вересня воїни 9-ої бригади цього з’єднання під командуванням полковника С.Д. Кремера після запеклого бою вибила противника із с. Вознесенське та станції Пальміра. На світанку того ж дня частини 8-ої бригади корпусу (командир – Д.М. Бєлий) зав’язали вуличні бої безпосередньо у Золотоноші. Кровопролитний герць тривав упродовж цілого дня, місто двічі переходило з рук у руки і лише надвечір, силами усіх трьох бригад мехкорпусу у взаємодії з підрозділами 218-ої стрілецької дивізії ворога було здолано і над райцентром замайорів прапор визволення. Ця незабутня подія сталася в середу, про неї було урочисто повідомлено у черговому зведенні Радінформбюро.

Визволення Золотоноші було оплачено кров’ю сотень наших бійців та офіцерів. У кривавому бою загинули підполковники М.В.Тюлін і О.М.Ніколаєв, майори О.І.Шашкін та С.І.Ляхович, капітан М.М.Горбунов, старші лейтенанти М.С.Лапушкін та І. І.Кунда, лейтенант А.О.Степанов, молодший лейтенант І. М.Блошенко, старшина Н.К.Грабаренко та десятки сержантів і рядових.

23 вересня 1943 року наші війська з боями звільнили Піщане і райцентр – м. Гельмязів. У визволенні Гельмязова відзначилася 23-тя стрілецька дивізія під командуванням генерала О.Г. Корольова, який незабаром загинув на дніпровському плацдармі. Після визволення Золотоноші гвардійці 3-го мехкорпусу у взаємодії з 138-ою стрілецькою дивізією повели наступ у черкаському напрямі. Ворожі війська на рубежі Кедина Гора, Снігирівка, Хрести, Чапаєвка, Чобітьки, Деньги, Кропивна вчинили запеклий опір просуванню наших підрозділів.

23 вересня в районі села Деньги потрапили в оточення частини 7-ої гвардійської бригади. Проте вже наступного дня бригада із незначними втратами вирвалася з оточення і оволоділа Кропивною. У ході бою за це село героїзм і високу бойову виучку виявив навідник гармати 1593-го винищувального протитанкового полку, уродженець Рязанщини А.Т. Зеленін. Його подвиги його в боях за визволення нашого краю відзначені високим званням Героя Радянського Союзу. У боях за Деньги відзначився підрозділ, яким командував гвардії старший лейтенант О.М. Степанов, пізніше він був посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Принагідно відзначимо, що він – представник знаменитої родини Степанових із Кубані, усі дев’ять братів з котрої загинули на фронтах смертю хоробрих. На світанні 26 вересня ворог був викинутий із Деньгів.

Вістрями трьох клинів бригади 3-го Сталінградського мехкорпусу протаранювали оборону противника, пробиваючись до Дніпра. Не зупиняючи невпинного наступу, радянські війська буквально на плечах противника опівдні 26 вересня увірвалися в Чапаєвку, а через день оволоділи Бубнівською Слобідкою, Домантовим, Коробівкою. Вони вийшли до Дніпра широким фронтом, від Супою до Сули, і розпочали підготовку до форсування Славути.

Світлий день визволення принесли золотонісцям сини багатьох братніх народів: росіяни – Герої Радянського Союзу Г.І.Прутко і Т.Г.Соловйов, грузини -Г.Г.Гоцерідзе і В.К.Мадебурі, вірменин О.А.Нанав’ян, удмурт В.Н. Коробов, узбек Ж.Махамбетов, татарин Ф.А.Зайнулін, башкир А.Фатмітламов, нагайбак Н.ЄДюскін та багато інших. Понад півтори тисячі воїнів-визволителів сплять вічним сном у братських могилах Золотоніщини. У боях за визволення краю із регулярними частинами взаємодіяли бійці об’єднаного загону десантників і партизанів під командуванням М.Р.Соболева-Кузьміна. А партизани Золотоніського загону М.І.Саврана тільки з 15 по 25 вересня 1943 року ліквідували розрізнені групи ворога в районі Золотоноші, взяли в полон 15 гітлерівських солдатів і офіцерів, відбили 157 голів худоби.

Усе далі у глиб історії відходять ті вікопомні вересневі дні. Та час не владний над Пам’яттю і подіями того далекого й близького 1943 року. їм судилося бути вписаними назавжди в літопис мужності нашого народу. Вклонімося ж великим тим рокам і ще раз продемонструймо глибоку шану до визволителів, що врятували наш край від поневолення.

Григорій ГОЛИШ,

кандидат історичних наук, доцент,

директор наукової бібліотеки ЧНУ ім. Б. Хмельницького,

лауреат обласної краєзнавчої премії ім. М. Максимовича

«Вісник Золотоніщини», Спецвипуск,

21 вересня 2010 року