Ковтунівський навчально-виховний комплекс

Цей неспокійний у природі і житті суспільства січень зі справжнім дивом зими приніс Володимиру Миколайовичу Макаренку 50 весну.

Саме тоді, коли найсильніші морози і найглибші сніги рознесли своє диво повсюди. Ми не говоримо сьогодні про його численні на городи і звання, і про те, що він – заслужений учитель України, ані про те, що його покликав на землю сам Всевишній. Ми про те, чого не можна не побачити: любов до дітей і життя, мудрість, щирість, простоту і відвертість.

Його тихий і впевнений голос полонить не лише дитячі душі, а і всіх, хто відвідав бодай один урок Макаренка. Там – виростають крила, відчуваєш себе не гостем, а учнем. Хочеться, щоб урок тривав якнайдовше, бо кожна хвилина дарує радість і збагачує душу добром. Осіннього ранку, коли золотом укриті не прилавки ювелірних магазинів,  а земля і дерева, він приніс жмуток «Зів’ялого листя» до класу, де під тиху музику, щоб не порушити диво – акордів і ніжності та блаженства золота природи, мовив: «Таке ж було і в далекі часи Франкової молодості, і так же зів’яло…». Того разу йшлося про неперевершену поезію і смутку, добра і любові, таку, що не лишала байдужим нікого, бо вчила молодих великого мистецтва – любити У нього багато відкритих уроків і гостей, але жодного разу не траплялося повторів, бо все у цього вчителя – неповторне, як і він. Це саме про таких сказано «У людини все має бути прекрасним: і душа, і одяг, і обличчя». Таким Володимир Миколайович іде до дітей. Вони у нього, як соняшники, котрі тягнуть голівки до сонця з іменем учитель. А ще – це чисте джерело, з якого чим більше п’єш, тим більше прибуває того цілющого напою, що дає і силу, і знання, і любов. У кабінеті, де проходять уроки української мови та літератури, майже все виготовлено його руками , все поруч, все для того, щоб «сіять вічне, розумне, добре» було просто, легко, доступно. А ще є у школі світлиця, переступивши через поріг якої – опинишся у старій українській хаті зі старовинними іконами, пучечками калини і чорнобривців, застеленою лепехою долівкою, з прядкою, рогачами, дитячою колискою. Від сіней до скрині – все історія, подих нашого, рідного. Це – його задум, величезна робота із залученням дітей і жителів села. Він, як і батько О. Довженка, скрізь і завжди гарний душею і ділом: на уроці з дітьми, в розмові з батьками, під час диспуту, де відстоює свою думку; і тоді, коли копає картоплю чи збирає яблука в саду, і тоді, коли буває з мамою, сином чи дружиною. У світ рідного слова, світ літератури кличе кожного, хто переступає поріг Вознесенської школи, щоб вознестись до чистого, світлого, високого неба Макаренка, де розганяються хмари зла і байдужості, де живуть лебеді правди і вірності.

З днем народження, колего, друже, вчителю! Нехай твій золотий жмуток довго-довго не в’яне! Неси його тим, у чиїх руках – майбутнє України, хто рятуватиме її любов’ю і вірою вчителя. Нехай твоя січнева весна топить сніги і морози для майбутнього цвіту.

Вчителі української мови і літератури Золотоніського району.