«Квіти з нічийого саду»
Вірші й думки – уся моя родина,
Нові – не гарні, гарні – не нові.
Я вас збирав, мов роси на траві,
Лиш випаде на те година.
Такими словами розпочалося засідання клубу «Розрада». Його ведуча – господиня королівської сільської бібліотеки Валентина Гукова познайомила присутніх із чарівним світом поезії місцевого вчителя, автора трьох поетичних збірок Олександра Кирка. Його творчість – це музика, голос душі, адже у віршах найбільше виражено сутність автора, його ставлення до життя.
Перша збірка поета «Половина серця» вийшла у 2006 році. Іван Дробний про творчість Олександра Кирка писав: «Його вірші прості, людяні, щирі, відверті, я б сказав – домашні. А можна окреслити одним словом – совісні.» Вже наступного року вийшла друга збірка поета – «Третя декада», а у жовтні 2011-го, третя – «Квіти нічийого саду». Тематика поезії цієї збірки – різноманітна, як саме життя. Вона зачаровує своїм теплом, щирістю, ліричністю та умінням відверто розмовляти з душею читача, робити її ніжною і виховувати у ній найпрекраснішу здатність – любити.
Поезія Олександра Кирка зібрала у шкільному залі шанувальників його творчості, як охоче її читали для глядачів.
В ті дні, як буде все в цвіту,
Як соловей народить пісню в грудях,
Я б міг зібрати всю ту красоту
І той букет віддать тобі на людях.
Натхненно і лірично звучали ці рядки із вуст вчительки Наталії Колос. Напевно перше поетичне слово на землі виникло саме тоді, коли людина була зачарована дивами природи: красунею-весною чи теплим літом, багряною і сумною осінню, або ж зимою – сніжною і холодною. І знову звучали вірші Олександра Кирка про чудову рідну природу. Цього разу у виконанні Людмили Сліпченко, Світлани Зозулі та Ліни Булах.
У кожної людини є два береги. Від них вона відпливає і до них має неодмінно повернутися. На життєвій дорозі кожному із нас обов’язково зустрічається береги Надії і Юності, а ще – Любові. І де б не зупинилася людина, їй неодмінно світитиме далеким вогником отой найперший світлячок – Дитинство. Автор збірки на одному подиху проспівав гімн своєму дитинству та людям, які його оточували. Члени клубу – Ольга Максьома, Ніна Цибуля, Любов Шершень прочитали вірші на цю тематику.
Мужньо і пристрасно звучать поетичні рядки про героїв Афганської війни:
З-за обрію, кудись у далечінь,
Летять невтомно, бо шлях лежить неблизько,
Солдатських душ ізранені ключі,
Щоб впасти рушником на обеліски.
У збірці Олександра Кирка «Квіти з нічийого саду» ми знайомимося з першою прозою автора – оповіданням «Дідові воли». У ньому бачимо чудові описи рідної природи, того, що оточувало малого Сашка: «Жайвори на своїх крилах підіймали ледаче, ще не жарке сонце. Воно всідалося прямісінько на роги волів і повільно пливло до горизонту. Здавалося, вони непомітно відірвуться від землі і понесуть сонце вище й вище. Але волячі роги, мабуть, кололи світилу у боки, бо воно згодом зіскакувало знову на небо, наздоганяло ледь помітні цяточки жайворів і починало свій визначений шлях. Тішилось самостійністю, неповторністю і безмежжям».
У оповіданні «Дідові воли» Олександр Кирко з великою любов’ю і шаною розповідає про своїх односельців, друзів дитинства: «Давно вже лежать усі мої горобчани на кладовищі. Великі трудівники і страждальці. Люди із загубленого світу. Та для мене вони все ще ходять єдиною вулицею Горобцівки, лаються, співають, косять, доглядають худобу».
У затишному залі Коробівської школи, де відбувався захід, сиділи за столами люди різних поколінь і професій. Усіх їх об’єднувала любов до щирого українського слова, до рідної землі і її людей. Теплій, задушевній атмосфері вечора сприяв і ліричний музичний супровід. Духовно збагачені коробів чани та гості заходу щиро дякували Олександру Кирку за його творчість, а організаторам – за прекрасні хвилини відпочинку. Серед присутніх на презентації збірки «Квіти з нічийого саду» можна було побачити й воїна-інтернаціоналіста. Поета і прозаїка Анатолія Скрипніка, якого з автором книги об’єднує давня дружба.
Марія ВИДРИГАН, голова первинної ветеранської організації.
«Вісник Золотоніщини», 16.12.2011