Ковтунівський навчально-виховний комплекс

Про цю жінку згадують і тоді, коли радість приходить, і коли горе стукає. Бо в неї є особливий дар; розуміти, знаходити потрібні слова, вміти їх сказати так, щоб приємне стало ще втішнішим, а важке та скорботне не таким смутним. Мова іде про Галину Іллівну Хоменко із Зорівки. Тут 30 вересня 1935 року у родині учителя Іллі Загребельного та колгоспниці Марії вона з’явилася на світ.

До першого класу пішла у нелегкому воєнному 43-му році, вчилася старанно і закінчила семирічку з похвальною грамотою. Потім стала студенткою Золотоніського педтехнікуму. Маючи літературні здібності, мріяла вивчати українську філологію у Черкаському педагогічному інституті, але не пройшла по конкурсу. І замість навчання у вузі знайшла роботу у рідному селі, у своїй школі.

З 1954-го року у трудовій книжці Галини Іллівни зроблено один запис. Специфіка роботи була різною: математик, позаштатний піонервожатий, учитель географії, російської мови, історії… Заочно закінчила історичний факультет Полтавського педінституту.

Крім учительських навантажень у неї завжди було ще й кілька додаткових: працювала вихователем групи продовженого дня, класним керівником, агітатором, лектором, редактором сільського радіомовлення. Двадцять шість років поспіль зорівчани обирали її депутатом сільської ради. А колеги на кожній сесії довіряли саме їй писати протокол.

Усе в Галини Іллівни ладилось: якщо урок – то творчий, політінформація – аналітична, батьківські збори – змістовні, корисні для дітей і дорослих, виступ на концерті – артистичний, емоційний, захоплюючий.

У школі завдяки її старанням був прекрасний історичний кабінет. Педагог із своїми вихованцями зібрала фотографії загиблих односельчан, їх розмістили на великому стенді пам’яті. І досі цей меморіальний фотовернісаж служить патріотичному вихованню молодих поколінь зорівчан. Як і книги, упорядковані Галиною Іллівною та її батьком Іллею Мефодійовичем Загребельним, про історію школи та рідного села.

У цьому році подружжя Хоменків відзначатиме золоте весілля. За піввіку спільного життя родина Галини Іллівни та Михайла Федоровича (у минулому теж учителя і директора школи) побудувала дім, виростила двох дітей. Але про тихе життя на старості літ тут не мріяли і тому обоє продовжують трудитися на громадській ниві. Михайло Федорович очолює первинну ветеранську організацію, а Галина Іллівна зайнята волонтерством. Провідати стареньку сусідку, купити хліба, занести тарілку свіжого супу для самотньої жінки, що мешкає неподалік, та присісти з нею поговорити… Ці добрі справи – не якийсь там обов’язок, а просто стиль життя цієї людини.

Односельці поклали на неї ще одну місію: говорити прощальні слова тим, кого проводжають у останню дорогу. Адже Галина Іллівна – корінна жителька Зорівки, знає майже кожного і промовляє так, щоб про людину, чия душа пливе у небесах, залишалася довга світла пам’ять.

За 44 роки шкільного трудового стажу Галина Іллівна заслужила вишу категорію та статус старшого учителя, звання відмінника народної освіти, медаль «Ветеран праці», а найголовніше – повагу учнів; односельців та всіх людей, які вміють цінувати високі душевні почуття і добрі вчинки.

Лідія БУРКОВА,

голова районної ради ветеранів.

5.03.2010