Ковтунівський навчально-виховний комплекс

У Лукашівці є скромний пам’ятник з викарбуваними іменами загиблих воїнів. Бронзовими літерами навічно записано на граніті й ім’я Героя Радянського Союзу. Миколи Архиповича Сукача.

Він народився у 1919 році у нашому селі в сім’ї колгоспників, змалку знав ціну тяжкої хліборобської праці. Тягнувся до книги, навчався добре, тому, закінчивши 7-річку у рідному селі, продовжив навчання у Великохутірській середній школі Драбівського району. Особливо любив Микола точні науки: математику і фізику. Додому приходив на вихідні та свята, влітку допомагав батькам вдома та у колгоспі на жнивах. Любив відпочивати біля тихої невеличкої річечки, що протікала у кінці батькового городу. Пізніше, перебуваючи далеко від рідних місць, він писав у своїх листах додому, що йому часто сниться ріка його дитинства.

Один із найактивніших у школі комсомольців, Микола захоплювався військово-спортивними іграми, товариші незмінно обирали його командиром, бо був справедливим і відважним. Довгими зимовими вечорами сидів біля гасової лампи, читаючи книги про подвиги, захоплюючись героїчними вчинками людей. Мріяв стати військовим.

Закінчивши середню школу, вступив до Пуховичського військового училища. Там не розлучався зі спортом, його завжди призначали капітаном збірної волейбольної команди, був відмінником бойової та політичної підготовки.

З перших днів Великої Вітчизняної війни Микола Сукач – на фронті, за відвагу та професіоналізм молодого офіцера призначили командиром батальйону, присвоївши йому військове звання майора.

У ніч з 19 на 20 липня 1944 року у Латвії його батальйон одержав завдання взяти висоту 227,7 у районі села Осово Лудзенського району. Незважаючи на те, що фашисти переважаючими силами чинили шалений опір, солдати під командуванням майора Сукача рішучим наступом захопили висоту. Гітлерівці намагалися повернути втрачені позиції, сім разів ходили у контратаки, цілий день тривав важкий бій, втрати у живій силі та техніці з обох сторін були величезними. Та завдяки вмілому керівництву молодого комбата і відвазі його солдат батальйон швидко просувався вперед.

25 липня 1944 року було одержано завдання взяти шосейну дорогу Лудза-Резекне. Розгорівся кровопролитний бій не на життя, а на смерть. Микола Сукач добре розумів, що від того, хто володітиме цією магістраллю, залежатиме доля міста та наступні бойові операції. Він весь час знаходився у ротах, власним прикладом запалюючи бійців. Гітлерівці двічі переходили у контратаки, проте батальйон стояв на завойованих кров’ю позиціях непорушно. Тоді фашисти спрямували на підрозділ танки. В одну з вирішальних хвилин командир побачив, що на його солдатів суне п’ять ворожих машин. Влучно кинутою гранатою він підірвав одну із них, закрутившись на місці вона запалала. З іншого ворожого танка помітили сміливця і стальна потвора посунула просто на нього. Майор кинув другу гранату – і цей танк теж спалахнув. Решта повернули назад.

– Уперед, за Батьківщину!!! Ура! – пролунала команда, і солдати кинулися в бій за своїм командиром. Батальйон піднявся в атаку. Ворога було розгромлено. Та у цьому бою смертю хоробрих загинув Микола Сукач. Безстрашний двадцятип’ятирічний воїн зробив свій останній крок у житті – крок у безсмертя.

Похований наш герой-земляк на Звіргзенському братському кладовищі Лудзенського району у Латвії.

За особистий героїзм і вміння командувати батальйоном у боях за Батьківщину Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року М.А. Сукачу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Є у Лукашівці тиха зелена вулиця, яка носить ім’я нашого славного земляка. У Хрущівській школі в кімнаті бойової та трудової слави є стенд, де зібрано матеріали про його життя та подвиг. У 2005 році у селі було проведено футбольний турнір між шкільними командами на кубок імені Героя Радянського Союзу М.А.Сукача.

Тихо шумить у березі невеличка річечка Кропивка – ріка дитинства мужньої молодої людини, що віддала життя за свій народ, за Батьківщину.

Ігор КОСЕНКО, учень 10 класу Хрущівського НВК.

«Вісник Золотоніщини», 14.05.2010 р.