Ковтунівський навчально-виховний комплекс

Чи бачили ви коли-небудь, як із маленьких шматочків скла виплітають щастя? Нитка за ниткою, думка за думкою, намистинка за намистинкою. Проґавив –  збирай на підлозі втрачене, якщо, звісно, все знайдеш. Цінність кожної детальки пізнається з часом. Для когось життя – це потенційне нанизування бісеринок на ледь помітну нитку, а для когось: навпаки – нанизування – ціле життя.

У селищі Пальміра, де гостей зустрічають каштани, а небо прорізує височенна труба цукрового заводу, живе звичайна дівчина з непересічним мисленням. У її кімнаті багато світла й квітів. Плетених, але живих!

Таню я знаю з дитинства. Дівчина з сусіднього під’їзду завжди любила красиві речі: яскраві плакати, химерні витинанки, оригінальні записники. У неї була найбільша колекція наліпок, найбільше листівок із зображенням кота. Вона й зараз вишиває, робить зачіски. Її тоненькі довгі пальці завжди щось перебирають. У її пучках – мільйон бісеринок, проте кожної вона торкається так пильно й зацікавлено, ніби вже бачить готовий виріб.

У 2003 році маленька кучерява дівчинка побачила величезну книжку Донателли Чистті з цікавою назвою «Бісер». Тоді вона й вирішила: я навчуся це все робити, обов’язково!

Так розпочалася «бісерна кар’єра» школярки Тетяни Манжари. Її перша робота – брелок: зелений крокодильчик із червоною спинкою. Не забарилися й здобутки: у 2005 році на Всеукраїнському фестивалі дитячої та юнацької творчості «Чисті роси» за твори з дрібних намистинок дівчина була нагороджена дипломом І ступеню. Та з перемогами прийшло й розчарування – гурток закрили. Але Таня, не вагаючись, вирішила самостійно вдосконалювати навички і техніку бісероплетіння. Старалася, горіла новими задумами, фантазувала й уже в юному віці мала досить серйозні нагороди: І місце в обласному конкурсі-виставці декоративного й ужиткового мистецтва «Знай і люби свій край» (2008 р.), «Вмію сам – навчу іншого» (І місце, 2008 р.), «Податки очима дітей»( щороку, починаючи з 2007 р.), І місце у номінації «Художньо-прикладне мистецтво» Всеукраїнського фестивалю учнівської художньої творчості «Грайлива веселка», І місце у районному та обласному турі конкурсу «Український двір» (робота була представлена на виставці в музеї іграшки, що на Кловському узвозі в Києві), ІІ місце у виставці-конкурсі «Пасхальний подарунок», яку організовував столичний «Модний журнал».

Сьогодні Таня – третьокурсниця Переяслав-Хмельницького педагогічного університету ім. Григорія Сковороди, вивчає спеціальність «Образотворче мистецтво». Паралельно у рідній школі проводить заняття в гуртку бісероплетіння. Щовівторка і щоп’ятниці за суто символічну платню показує цікавій дітворі, як із маленьких скелець виростають дерева й випурхують лебеді. Школярики обліплюють її і роздивляються, як вона дивно скручує гілочку за гілочкою, пелюстку за пелюсточкою. Дівчата плетуть прикраси, хлопці – жуків, павуків, метеликів. Дарують мамам і вчителям. Таню люблять її учні. Приємно спостерігати, як вони підбігають до неї й з азартом і запалом у очах вигукують: «Тетяно Борисівно! Я вже доплітаю фіалку! А скільки намистинок нанизувати на один листочок?». А Тетяна Борисівна (так її величають гуртківці) турбується, щоб обдарованих діток побачили не тільки на шкільному рівні. За 2 роки існування гурток отримав чимало дипломів, як колективних, так і індивідуальних. «Уже не раз хотіла кинути цю неприбуткову справу, – каже Таня, – та не можу підвести дітей, я ж бачу, як їм хочеться плести! Так, як мені самій завжди хотілося…»

Таня – постійний клієнт сільської бібліотеки, читає спеціальну літературу, шукає цікаві схеми в інтернеті, рухається далі. На її рахунку близько ста виробів: квіти, дерева, тварини, прикраси, картини.

Дивишся на її плетиво – і серце оживає. Скільки душі в пурпуровій пелюстці, скільки любові у білому лебеді! Коли дівчина просто сидить у маленькій кімнатці і нічого не робить,  то подумки вираховує якісь схеми, приміряє кольори, планує композиції. Усе її життя – невпинний творчий процес.

Остання Танина робота – ікона, вишита бісером. На жаль, бісероплетіння – недешеве задоволення. Дівчина каже, що один пакетик дрібної забавки коштує щонайменше двадцять гривень. Ще й не кожен бісер якісний: китайський краще не купувати – даремна трата грошей, найкращий – чеський, рівненький, блискучий, але дорожчий. До кольорової гами Таня теж ставиться серйозно: якщо виготовляє квітку, то забарвлення підбирає максимально схоже природнього. Пам’ятаю, як вона їздила у Пирогово на виставку умільців у музей народної архітектури і побуту України, продала там один свій виріб. Раділа, що її творчість цікавить людей. Поділилася секретом, що була б не проти продавати hand-made продукцію, адже сьогодні бісерна справа досить популярна й прибуткова. Але для того, щоб мати 1-2 метри виставкової площі, необхідно викласти немало купюр. Тому бісер для нашої рукодільниці й надалі залишається справою винятково для душі.

Дівчина мріє, щоб держава більше стимулювала обдаровану молодь. Хвилюється не про себе, а більше про дітей, які тягнуться до мистецтва. Переймається, що в елітних школах є спеціально оснащені кабінети для занять з бісером: рівні столи, настільні лампи, спеціальні контейнери для намистинок. Сільська школа, на жаль, не може цього забезпечити. Єдине, що дівчина зараз може дати дітям, це – свій досвід, любов і натхнення. Таня зауважує, що не кожному це заняття до снаги, бісер – для терплячих, наполегливих, креативних людей. Це не стільки техніка, скільки творчість. Сама живе за таким принципом.

Незважаючи на свої молоді роки, Таня точно знає цінність втраченого часу, усвідомлює, що життя коротке, а мистецтво – вічне. Тому їй не шкода недоспаних ночей, зіпсованого зору, немалих затрат. Усе це – в ім’я мистецтва і дитячої мрії. Нитка за ниткою, намистинка за намистинкою…

Світлана Кравченко,

студентка факультету міжнародних економічних відносин Національного авіаційного університету.

«Вісник Золотоніщини», 15.07.2011 р.