Ковтунівський навчально-виховний комплекс

Могила І.І.,

правовий інспектор праці обкому профспілки працівників

освіти і науки України,

колишній голова Золотоніської районної організації

профспілки працівників освіти

Клименко В.Ф. був великим життєлюбом, талановитим педагогом і організатором великого трудового колективу освітян району, керівником-новатором, якого знали далеко за межами Черкащини.

Володимир Федорович народився 25 грудня 1926 року в селі Мехедівка Драбівського району в багатодітній сім’ї. У 1947 році закінчив Золотоніське педучилище, потім історичний факультет Київського педінституту. Працював піонервожатим, учителем початкових класів, вчителем історії, секретарем райкому комсомолу.

З 1952 року – директор Ковтунівської ЗОШ. Виявив себе як людина глибоко ерудована, здатна запроваджувати у практичну діяльність тогочасні вимоги щодо трудового навчання, естетичного і морального виховання, політехнічної освіти. Одним із найперших на Черкащині в 1955 році організував учнівську виробничу бригаду, зміст, форми і методи навчально-дослідницької роботи якої в 1957 – 1958 роках експонувались на виставці Черкаського обласного ІУКУ.

Запровадив систему естетичного виховання у школі на зразках класичної української літератури. Особливо захоплювався творчістю Лесі Українки. Методи роботи В.Ф. Клименка з учнями по інсценізації творів лягли в основу кандидатської дисертації викладача Черкаського педінституту Григорія Аврахова, який пізніше працював у відомому нині Київському національному університеті культури і мистецтв.

У травні 1959 року Володимира Федоровича, як досвідченого директора, було висунуто на посаду завідуючого Золотоніським райвно, де він успішно працював протягом 33 років і виявив високу майстерність управління педагогічним загоном, який у різні часи налічував понад 1500 осіб. Він був не просто господарником, а управлінцем-педагогом, який бачив і корегував дії керівників навчальних закладів і вчителів.

Оглядаючись у минуле, хочу підкреслити, що Володимир Федорович був надзвичайно допитливою людиною, яка хотіла знати все нове, краще, передове, визнане наукою і педагогічною практикою.

З перших років своєї роботи запровадив таку ефективну форму роботи з кадрами вчителів і керівників навчальних закладів, як педагогічно-пізнавальні екскурсії з чітко визначеним планом і метою ознайомлення з досвідом шкіл Києва, Москви, Донецька, Кіровоградщини, Полтавщини.

Освітяни Золотоніщини вивчали досвід шкіл В.О.Сухомлинського і О.А.Захаренка, побували на уроках Шаталова і Лисенкової, зустрічалися з видатними педагогами і вченими сучасності Ш.Амонашвілі і А.Колмогоровим та багатьма іншими знаними творчими особистостями.

Вчителі – фахівці ознайомлювались з сучасними досягненнями науки безпосередньо у провідних наукових центрах. Понад 20 років тому під його особистим керівництвом перед введенням до навчальних планів курсу інформатики учителі цього предмету прослухали кілька лекцій вчених науково – дослідного інституту кібернетики ім. В. Глушкова. Всі вчителі фізики спостерігали безпосередньо в інституті ядерної фізики за роботою реактора. Вчителі української мови і літератури зустрічалися з науковими працівниками інституту мовознавства.

Він опікувався роботою кореспондентського пункту науково-дослідного інституту педагогіки. Такий пункт діяв при райвно протягом майже 15 років. Згодом він перетворився у корпункт республіканських педагогічних видань і очолювався членом спілки журналістів, вчителем В. С. Зорею .

Володимир Федорович наполегливо націлював вчительський загал і керівників шкіл на безперервне поповнення, оновлення і запровадження у практику здобутих знань. В методичних і навчальних кабінетах шкіл повсюди були обладнані стенди “Вчись вчитися” з практичними порадами вчителям і учням щодо методики роботи з книгою, тодішньою аудіо-, відеоапаратурою, кінопроекційною та інформаційно-обчислювальною технікою.

Він запровадив у практику роботи райвно принцип: ”Навчи, а потім контролюй”. Не було такого семінару, засідання методоб’єднання, наради вчителів, керівників навчально-виховних закладів чи працівників апарату відділу освіти, де б не проводився змістовий огляд новин педагогічної, методичної, наукової літератури, нормативних актів, порад видатних педагогів і організаторів освіти.

Ще у 80-х роках Володимир Федорович вперше на Черкащині ввів у практику роботи відділу освіти систему проведення методичних тижнів (прообраз атестації освітніх закладів), під час яких діяльність навчальних закладів вивчалась, контролювалась і оцінювалась з позицій встановлення її відповідності тогочасним науково-педагогічним вимогам.  Ця система роботи широко висвітлювалась у друкованих педагогічних виданнях. Він запровадив систематичну публікацію тематичних педагогічних сторінок у місцевих газетах, матеріали до яких готували фахівці відділу освіти, керівники навчальних закладів, вчителі.

За дорученням Міністерства освіти України організував проведення експерименту щодо психолого-педагогічних спостережень за учнями масових шкіл і вихованців дитсадків. Це робилося задовго до  введення у школах посад практичних психологів. Результати таких спостережень узагальнювались творчими групами вчителів і використовувались у практичній роботі з обдарованими учнями і тими, хто мав відхилення у поведінці, а також при розв’язання проблем наступності у навчанні чи переході дітей з дошкільного закладу в школу. За його порадою в школах і дитячих садках були організовані психолого-педагогічні консиліуми і малі педагогічні ради, на яких розглядались практичні проблеми роботи з конкретними дітьми.

Він ініціював немало нових підходів до управління великим педагогічним колективом і підвищенням професійного рівня вчителя. Так, поряд з академічно виваженим, науково обгрунтованим, з численними зразками практичної роботи доповідями про стан навчально-виховної роботи і школах, дошкільних і позашкільних навчальних закладах, у практику його роботи  були введені творчі звіти педагогічних колективів, під час яких можна було побачити, почути і відчути, що ж являє собою урок-диспут, -конференція, -панорама тощо.  Для керівників шкіл проводились на базі кращих навчальних закладів відкриті педагогічні ради, засідання психолого-педагогічних консиліумів, методичних об’єднань, позакласних і позашкільних заходів.

Володимир Федорович активно запроваджував кабінетну систему навчання. Він вважав навчальний кабінет творчим осередком роботи вчителів і учнів. Тому невипадковою була поїздка (єдина в області) всіх директорів шкіл Золотоніського району на міжнародну виставку “Школьное оборудование – 73”, звідки керівники привезли зразки роботи щодо систематизації, збереження і ефективного використання на уроках сучасного обладнання і дидактичних засобів. Після цього було розпочато рух за обладнання зразкових навчальних кабінетів.

Та найважливішим у роботі керівника-новатора була турбота про головного учасника навчально-виховного процесу – вчителя. Він знав кожного вчителя і вихователя району, а їх було понад півтори тисячі. Міг оцінити його здобутки і досягнення, допомогти розв’язати педагогічні і життєві проблеми. Будував роботу так, що відділ освіти, його методична служба уважно супроводжували молодого вчителя від часу, запровадженого ним, урочистого прийняття його до педагогічного колективу району і до визнання його фахівцем. Умів достойно підтримати усіх молодих педагогів, своєчасно і високо оцінити здібних і талановитих фахівців. Законом у його роботі було збереження авторитету керівника навчального закладу, озброєння його глибокими знаннями освітянської справи, відстоювання інтересів галузі.

У нашій пам’яті залишається і те, що із чотирьох заслужених педагогів, які працюють нині на Золотоніщині, Галата М.В. він навчав у школі,  О.О. Василенку. підписав подання на присвоєння почесного звання, – це сталося, коли вчителю було трохи більше 30 років. Макаренку В.М. допоміг збутися його мрії, коли він, червонодипломний випускник педагогічного училища  і вузу, наполегливо настояв на тому, щоб взяти перший клас і навчати його аж до випуску з одинадцятого. Завідуючий відділом освіти всіляко заохочував ініціативу молодого вчителя. Експеримент вдався, Володимир Миколайович Макаренко згодом здобув всеукраїнське визнання. А в особі Рогатюка В.Ф. побачив талант керівника, висунув його на посаду директора МНКВ, і пізніше він своєю наполегливою працею здобув почесне звання “Заслуженого працівника освіти України”.

Дійових заходів докладав Володимир Федорович до втілення у практичну роботу принципу внутрігалузевих зв’язків між навчальними закладами району. Директори, вчителі, вихователі, керівники гуртків ознайомлювались з програмами суміжних ланок освіти, систематично проводились спільні педради, методоб’єднання, виробничі наради шкіл і дошкільних закладів.

Район був розподілений на зони (округи), у кожній з яких була визначена опорна школа, що мала свій профіль професійного навчання школярів, позакласної і позашкільної роботи, а згодом і поглибленого вивчення основ наук. На базі опорних шкіл проводилась відповідна організаційно-методична робота з керівниками і методичними кадрами.

Він бачив, плекав, ростив, підтримував обдарованих дітей і тих, хто мав неадекватну поведінку. Я провів міні – опитування колишніх учнів. На запитання: “Чи знаєте Ви, хто був завідуючим райвно у роки вашого навчання в школі?”, завідуюча кафедрою менеджменту ЧДТУ Стрекань (Качала) Т.М., декан економічного факультету Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького Кібальник (Булига) Л.О., заслужена артистка України Мирослава Резніченко та інші відразу відповіли: “Клименко Володимир Федорович”. Це свідчення того , що його знали і пам’ятають не тільки вчителі, а й колишні учні багатьох шкіл району.

Володимир Федорович був великим знавцем мистецтва і культурної спадщини нашого народу. Любив театр, був активним організатором і учасником художньої самодіяльності. За його особистою участю було підготовлено десятки вистав з класичної і сучасної української драматургії. Отож і маємо за його участю сценку, опубліковану на сторінці 125-ій 16-го тому УРЕ.

Досвід керівництва навчальними закладами району вчився і схвалювався Міністерством освіти УРСР і СРСР, експонувався на виставках народного господарства, висвітлювався на сторінках науково-педагогічних журналів “Радянська школа” (нині “Рідна школа”) і  “Народное образование”, на сторінках всеукраїнських і загальносоюзних газет, монографіях працівників Українського науково-дослідного інституту педагогіки та інших виданнях. Його вивчали делегації Казахстану, Литви, Молдови, Узбекистану, Чувашії, більшості областей України.