Ковтунівський навчально-виховний комплекс

Автор Мельник В.І.

В історичних документах с. Мицалівка вперше згадується в 1713 рорці. В цьому році за “войсковые зачслуги” військовому товаришу Олександру Степановичу Сулимі на володіння селом було видано універсал Переяславського полковника Степана Тамари. Хоча на цей час село вже існувало досить довгий період. В “Генеральном следствии о маетностях Переяславского полка”, проведеному в 1731 році, сказано: “Село Мицаловка, по свидетельству старожилов тамошних, прежде было войсковое и свободное и надлежало до города, а потом владел оным значковый товарыщ Мирун Гаврищенко, а по нём знову до сотне прислушало, а после владел Александр Сулима, судия полковой Переяславский…” Тому можна припустити, що село виникло на початку або в середині ХVІІ столітя.


В 1731 році в селі налічувалося лише 6 дворів, якими володів Трахтемирівський сотник Яков Рустанович – чоловік дочки Олександра Сулими. В 1733 році його володіння цим селом було підтверджене гетьманським універсалом. В 1740 році частина дворів належала генерал – майору Хрущову.
Назва села певно походить від прізвища козака, який вперше тут поселився. Можливо, це був Хведина Мицуленко, що згадується в Реєстрі Війська Запорізького, складеному після підписання Зборівського мирного договору в 1649 році, або хтось із його потомків. Прізвище Мицуленко можна вважати похідним від прізвища Мицул або Мицал. (За прийнятим у той час способом індентивікацї синів Сокол – Соколенко, Коваль – Коваленко і т. д.) Відомий краєзнавець М.Ф. Пономаренко вважає, що корінь миц- сягає польських слів –миць, миці, -мицька, мицик, що означає кішка чи кіт.Отже Мицал – це той, що любить котів. Дещо видозміненим, але досить схожим є прізвище Мисан, що зустрічається в навколишніх селах. Можливо саме носії цього прізвища є прямими нащадками засновника села Мицалівки.
У 80 – тих роках XVIII ст. було складено описи Київського намісництва. Згідно нього Мицалівка належала Золотоніській сотні, тут нараховувалося 96 дворів із населенням 248 душ. При цьому в селі проживало 2 різночинці, 1 представник духовенства. 21 будинок належав виборним козакам, (виборні козаки – це ті, що несли військову службу, мали свого коня, зброю та амуніцію, придбану за власний кошт) 14 господарств належали козакам – підпомічникам (ті, що із – за бідності не могли служити у війську і повинні були громадою постачати виборним козакам все необхідне), а 61 – залежним селянам (посполитим, козачим підсусідкам). В цей час село належало дружині бунчукового товариша Андрія Якимовича Аксенії та військовому товаришу Лук’яну Гавриленку.
В кінці XVIII і на порчатку XIX століть селом володів старший радник Краснокутський. В одній із архівних справ від 1804 року перелічені заняття і ремесла населення Мицалівки, а саме: “…кузниц – 1, столяров – 2, промысел домашний, обыватели изредка имеют солью, рыбою, скотом, а также горячим вином”.
До кінця XIX ст. в Мицалівці не було школи. по відомостях Золотоніського статистичного бюро за 1885 рік в селі грамотних було 13 душ і учеників 12 хлопчиків. Серед жінок грамотних не6 було зовсім.
В п’ятдесяті роки XIX ст. Мицалівку відвідала українська письменниця Марко Вовчок і етнограф Осип Маркевич. Тут вони записали три пісні: “Да ходила Варочка по кімнаті”, “На горі куриться та й куриться”, “Горобейко в садку, в садку”.
На початку XX ст. Мицалівка була в складі Золотоніської волості. За переписом 1910 року, в селі налічувалося 189 господарств, з них 102 козацьких і 81 селянське. Населення складало 1058 мешканців. Жителі обробляли882 десятини землі, у селі працювали 2 парові млини, декілька вітряків, олійниця. Селян обслуговували 2 – є теслів, 4 кравців, 2 шевців, 1 столяр, 1 коваль, 11 ткачів.
Ще в 1879 році в Мицалівці було відкрито храм – Архистратиго – Михайлівську церкву. Споруджена з дерева, вона була однією із найвищих споруд навколишньої місцевості і за переказами старожилів з її дзвінниці в гарну погоду можна було бачити Черкаси.
На межі столітть при церкві відкрито школу грамоти. За дании перепису на початку ХХ ст. інтелігенція села складала лише 4 особи.
В 1930 році в Мицалівці створено колективне господарство під назвою “Червоний Степ”, яке проіснувало до початку 50 – років, а потім було об’єднано із анитпівським господарством під спільною назвою ім. Шверніка. у вересні 1954 року колгосп розукрупнюєтьс і створюється знову, отримавши ім’я Мікояна. В лютому 1959 року проводиться нове укрупнення, на цей раз із господарством села Ковтуни під спільною назвою ім. Ілліча. В період реформування аграрного сектору господарство перетворюється на КСГП “Промінь”, а потім припиняє своє існування. Після розпаювання колективного господарства в Мицалівці створюється ряд приватних господарств.
В роки голодомору померло 42 мицалівчан, 70 загинуло в роки Другої світової війни.
Уродженець Мицалівки Григорій Андрійович Василенко Працював у Москві на відповідальній посаді заступника управляючого Всесоюзним об’єднанням “Сортнасіннєовоч”. Останні роки свого життя проживав у селі самобутній поет Борис Остапчук, вірші якого друкувалися в республіканській і місцевій пресі під псевдонімом Борис Ост.