Ковтунівський навчально-виховний комплекс

Як і більшість сіл Золотоніщини, село Ковтуни виникло на межі 16 – 17ст. В 1650 році село вже було позначено на карті, яку склав Гійом Левасер де Боплан – французький інженер та картограф. В сиву давнину тут був рідкозаселений степ, пересічений невеликими лісовими масивами.
На перших порах село Ковтуни виникло, як козацьке військове поселення .
Назва села походить від прізвища сім’ї чи сімей, що першими поселилися в цих місцях. Саме слово “ковтун” означає жмут збитого волосся внаслідок хвороби шкіри, при якому волосся сплутується і злипається.


Про перші роки існування села майже нічого не збереглося в архівах. Можливо тому, що тут жили козаки, які не підлягали оподаткуванню, а значить і обліку під час описів. В люстрації (описі) 1622 року з ближніх сіл згадується тільки Безпальче, Денисівка, Каленики.
Можлива і друга причина того, що в переписах не згадуються Ковтуни.
В цей час на наш край нападали татари. Одних людей забирали в полон, а ті кому вдалося врятуватися, могли залишити насиджене місце. В цих краях татари побували в 1661, 1666, 1671, 1678, 1692 роках. В одній із грамот російського царя за 1665 р. сказано: “А в Переяславском полку сел и деревень нет, пусто, разорено от неприятельских приходов”.
В другому документі за 1671 рік московський підданий Михайло Савин про становище в цих краях писав так: “Як Дніпро став, від тих татар вільні люди перейшли на цю сторону Дніпра. І будто би коло Золотоноші і Піщаной і Лубен людей багато в полон взяли і худобу відігнали і від того на цій стороні Дніпра у всіх містах і містечках сполох б’ють і з вістових гармат стіляють безупину, щоб люди тікали із сіл і хуторів в міста в осаду…”
Козаки Ковтунів несли військову і оборонну службу в складі Золотоніської сотні спочатку Черкаського (до 1667 року), а потім Переяславського (з 1667 до 1781 років) полків. Приймали активну участь у Національно – визвольній війні, а саме у битвах під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, Зборовим, Берестечком.
Село іздавна було військовим, отже жило своїми неписаними законами, управляючись громадою. Але починаючи з 1676 року воно становиться власністю старшини.
В описі за 1729 – 1731 роки значиться: «Села Драбовцы, Сеньковцы и по Ковтуны, свидетельству старожилов тамошних издавна были войсковыми и надлежали до сотни Золотоношской, а в 1676 году бывший полковник Переяславский Войця, а по нем и Мирович, полковник владели, а ныне владеет генерала Кантакузена жена, а посему крепостей не обнаружено.»
Згідно з Генеральним описом 1767 року, в селі було 44 двори в яких проживало 69 сімей. У їх користуванні знаходилось 1237 десятин землі. Всього в Ковтунах проживало 475 жителів. Більшість із них місцевого походження, але були і «зайшлі» козаки. Прийшли вони з таких місцевостей: з Ніжина – 1; з Прилук – 1; з Переяславського полку – 1; троє прибуло з Антипівки. Взагалі в селі цього часу налічувалось 126 волів, які становили основну тяглову силу та 84 корови. На 44 двори було 604 овець, 356 свиней, а 7 дворів не мали худоби взагалі.
Майже в кожній хаті був «виборний козак» або «підпомічник». Виборні або реєстрові козаки зобов’язані були нести військову службу. Вони мали власну зброю, амуніцію і коня. Коли таких було мало, то їм в допомогу громада наряджала козака. Тих хто наряджав, називали підпомічниками. В 1767 році в селі було 27 виборних козаків та 34 підпомічників. В підпомічниках числилось 3 вдови.
Всього в селі було 87 рублених і 164 плетених будівель. Із них хат – 69, хиж – 45, 53 хліва, 54 повітки.
Орної землі в Ковтунах було значно більше ніж сінокосів. Сінокоси мали тільки 3 господарі. В 1766 році вони разом накосили 39 возів сіна.
Як і в попередні роки, козаки займалися хліборобством і скотарством. Сіяли жито, пшеницю, ячмінь, овес, гречку, просо, коноплю, горох, льон. Деякі господарі тримали бджоли. Були в селі і свої ремісники: 1 шинкар, 1 кушнір, 3 шевця. Був один водяний млин, який належав Тараненку.
Під кінець 18 століття соціальний склад села помітно змінився: згідно з переписом 1781 року в Ковтунах було хат: 2 дворян, 29 – різночинців, 2 – духовенства, 1 – церковників, 19 – виборних козаків, 65 – підпомічників, 57 – посполитих і підсусідків (так називалися зубожілі селяни на Лівобережжі у ХVІІ – ХVІІІ століттях, які не мали власної домівки і жили у «сусідах».) Всього у селі була 141 хата. Як видно з перепису 1787 року в Ковтунах проживало 399 душ.
Власниками посполитих були бунчуковий товариш Лисаневич і капітан Петровський.
Як і в більшості сіл, адміністративна влада належала «сільському уряду». На чолі уряду знаходився отаман. Крім отамана до уряду належали також знатні козаки. Вони чинили суд і розправу над козаками, наглядали за порядком у селі, виділяли землю у користування та довічну власність, надавали місце для сінокосу.
До кінця 18 століття село жило по військових звичаях: козаки і підпомічники складали курінь, очолюваний отаманом. В різні часи отаманами були обрані Максим Легкоступ, Наум Клюєнко, Василь Галат.
В офіційних документах земля села Ковтуни звалась «полем Ковтунівського куреня».
Не пізніше 1735 року в селі споруджено Пок
ровську церкву. Як і всі сільські церкви того часу, Покровська церква була дерев’яною. Священика вибирали самі прихожани. Вони ж призначали і розмір плати. Під час опису церковних архівів на початку ХІХ століття, як саму цінну річ, що зберігалась в церкві було названо Євангеліє московського друку 1744 року. Певно це була чи не єдина книга в селі. Грамотою в селі володів тільки священик. Одна з купчих, наприклад, була підписана так: «…А вместо вышенаписаных… по прошению за них пресвитер Евстафий Ковтуновский подписался».
За період з 1787 по 1859 роки населення подвоїлось і виросло з 399 до 873 душ, а на кінець ХІХ століття було вже 1075 жителів. Після скасування кріпосного права 1861 року в селі відбувся певний перерозподіл землі. Під кінець ХІХ століття майже вся земля зосереджувалась у руках заможних селян. Більшість населення змушена була жити на відробітках: жати за сніп, молотити за коробку, наймитувати та ходити в далеку Таврію, в Херсонську та Миколаївську губернії на заробітки.
Згідно подвірному перепису в 1900 році в селі налічувалося 198 дворів. Традиційно більшість господарств – 140 – належали козакам. Крім цього в селі було 25 селян – власників, 9 відносилось до стану дворян та духовенства. 63 сім’ї не мали орної землі, а 24 володіли землею в кількості менше десятини. В селі було 50 волів, 100 корів, 118 свиней, 959 овець.
В цей час рівень життя значно знизився, зросло зубожіння селян. В надзвичайно занедбаному стані перебувала сільська медицина. Низький рівень медичного обслуговування особливо чітко прослідковується у царині дитячого лікування. Про це говорить той факт, що в 1885 році в Ковтунах народилося 59 душ, а померло 66, з яких у віці до п’яти років померло 53 дітей.
В лютому 1917 року в Росії відбулась революція, яка повалила монархію. Особливо гостро постало питання подальшої долі поміщицьких земель. Прокурор Лубенського округового суду завів кримінальну справу на членів деяких сільських земельних комітетів, звинувачуючи їх у сприянні захопленню селянами поміщицьких земель. Серед звинувачуваних були і члени Ковтунівського земельного комітету.
В 1929 році створюється товариство спільного обробітку землі (ТСОЗ) яке дещо пізніше реорганізовується в сільськогосподарську артіль «Змагання». Першим керівником господарства призначили І. М. Свояка.
З 1939 року колгосп носить ім’я Леніна.
В 1950 році приймається рішення про укрупнення колгоспів. В цьому ж році в результаті адміністративно – територіальних змін перестала існувати Ковтунівська сільська рада, а саме село і ковтунівський колгосп ім. Леніна об’єднався із колгоспами “Промінь” і “Вільне Життя” села Скориківки, надавши спільному господарству свою назву.
Не зрозуміло, чим керувалася влада, приймаючи таке рішення, але це укрупнення не принесло бажаних результатів і вже у січні 1954 року в Ковтунах відновлюється колгосп, правда із іншою назвою. Тепер він називається – імені Ілліча. Через п’ять років – у 1959 до к-пу ім Ілліча було приєднано мицалівський колгосп, що з 1954, від’єднавшись від к-пу ім. Шверніка села Антипівки називався, як і раніше, «Червоний Степ». Другого квітня було відновлено роботу сільської ради в Ковтунах, до складу якої увійшло село Мицалівка, що до цього (після ліквідації своєї) належало Антипівській сільській раді.
У страшні роки голодомору померли мученичеською смертю 98 ковтунян. За офіційнми даними, в період Великої Вітчизняної війни, загинули смертю хоробрих 158 наших односельців. Всього у бойових діях приймали участь 283 жителі села Ковтуни. Із них 89 нагороджено бойовими орденами та медалями. Із 125 воїнів, що повернулись із фронту, 28 були інвалідами війни. Німецькими окупаційними властями насильно вивезено до Німеччини на різні роботи 56 ковтунян.
За даними перепису населення кількість жителів села в 2001 році становила 642 чол.
В Ковтунах народився, жив і працював Дерев’янко Андрій Леонтійович – повний кавалер Ордена Слави. Також уродженцем села є льтчик – випробувач радянських реактивних літаків Полухін Лука Андріянович.