Ковтунівський навчально-виховний комплекс

Перший промінь зустрів соловей щебетанням на вітті,

Сколихнув вітерець очерет на сільському ставку.

Дві тополі стрункі край дороги в зелене одіті

Тиху й щиру розмову ведуть між собою таку:

“Де поділись господарі, ті, що нас тут посадили?

Що нас так доглядали, плекали, ростили й любили?

Чи поїхали в гості до далекої свої родини

Та й забули про нас, ще від тої похмурої днини”.

Ні, сестрице моя, не забули про нас баба з дідом,

Та й немає родини в них у далекім краю.

Лиш покинули всі це село,

Радіації лихо прийшло сюди слідом,

Й хазяйнує, виконує страшну, пекельну роботу свою. 

Памятаєш, сестрице, як була ти ще зовсім маленька

Чула глосу дзвін і гусей гельготання в саду,

Як приносив дітей в це село білокрилий лелека.

І ніхто не гадав, що навіє нам вітер смертельну біду.

Так проходять роки,

Засихають помалу в нас віти,

Вимирає село, що раніше жило і цвіло.

Лише маки червоні ростуть край села,

Наче пам’яті квіти.

Та й чи можна назвати цю «Хатинь»

Живим словом – «село».

Мельник В.І., с.Ковтуни