Ковтунівський навчально-виховний комплекс

 

Моєму діду Миколі, який не повернувся з війни, якого не побачив жоден внук.

Без якого росли діти повними сиротами.

Діду мій, о мій діду Миколо,

Не зустрілися ми на землі.

Лиш ім’я та уявлене фото

Залишилося нам по війні.

Я не знаю, які у Вас очі,

Як зринає усмішка із вуст,

Як Ви плачете, як  Ви журитесь,

Як посміхаєтесь хитро у вус.

Я тепла Ваших рук не відчула,

Не гойдалась на Вашім коліні,

І без Вашого благословіння

Дали ім’я мені  – Поліна.

Я не плакала Вам у плечі,

Коли хтось ображав мене,

Я не знала, що Ваші втіхи

І любов стороною мине.

Я до Вас не ходжу на могилу,

Бо не знаю, де вбито Вас.

Скільки внуків у Вас, скільки правнуків,

Схожих і різних нас.

І нема на землі людини.

Щоб повідать могла мені:

Як жилося Вам, як страждалося,

Помиралося як на війні.

Я вже старша за Вас, дідусю,

Бавлю внуків давно сама,

Та сильніше болить з кожним роком

Cорок третього року зима.

(П.Косминіна)