Ковтунівський навчально-виховний комплекс

Праворуч від польової дороги, що змійкою в’ється між Ковтунами і Скориківкою, мов вказівник, що ділить її на дві рівні частини, донедавна височів курган – Гостра Могила Цей курган був ніби символ села для всіх, хто мандрував цим польовим путівцем:

„Дійшов до «Гострої» значить удома!» Скільки легенд і переказів поширювалося в селі поміж людьми про цей курган, але він надійно зберігав таємниці, довірені йому історією.

Свого часу курганна група з 15 насипів оточувала село з півночі й північного сходу, утворюючи ніби півколо Але час і люди не пощадили цих похмурих свідків прадавньої історії Так трапилось, що лише два з них – Гостра Могила і Нестериха – зберегли свій первісний вигляд, а решту розорали в різні історичні часи, перетворивши їх у ледь помітні, а деякі й узагалі непомітні, підвищення на поверхні полів Понад 5 тис років височіли вони над полями, ніби величні піраміди,- зберігаючи свої таємниці до останнього часу, доки не настала пора ділитися ними з людьми Зараз уже немає ні першого, ні другого кургану Недаремно в народі кажуть, що всьому свій час приходить Прийшов і їхній час Про долю одного з цих курганів – Гострої Могили – і йтиметься у цій публікації

Свою назву курган отримав від зовнішнього вигляду ще в давнину Високий, з чітко окресленою верхівкою, він був помітний звіддаля Тому за однією з легенд, що побутувала свого часу в Ковтунах, саме на цій могилі розміщувався козацький дозор, який вдивлявся в далечінь степів й оберігав село від раптового нападу татар Чи так це? Ми вже не дізнаємось ніколи, але є ще одна легенда, яка виявилась історично підтвердженим фактом, про який, на жаль, зараз згадується все рідше і рідше, через що він став схожий на легенду Пов’язаний цей факт із подіями Великої Вітчизняної війни

Спекотне літо 1941 року для жителів Ковтунів, як і для всіх українців виявилось надзвичайно важким Німецько-фашистські орди підходили все ближче і ближче до Дніпра Ось вони вже на правому березі (це лише 35 кілометрів від села), а в селі залишилось стільки незробленого, тим більше, що жнива затягувались, адже не вистачало чоловіків пішли на фронт Ще потрібно було зібрати хліб і відправити значну частину його до станції Пальміра, де формувались ешелони в тил Це не завжди було безпечним Адже все частіше ворожі літаки заважали працювати в полі

Того липневого дня на село насунула чорна грозова хмара Дітлахи, що пасли худобу за селом, почали неквапливо підганяти її ближче до села Люди, що працювали на полі, заходилися збиратися додому І в цю мить із-за чорних хмар, через громовий гуркіт і миготіння блискавок  з’явився ” літак Усім, хто його бачив, здалось, що летить він важко, якось неприродно завалюючись на один бік Те, що з літаком щось не так, стало зрозуміло, коли на фоні чорного неба люди помітили слідом за ним шлейф диму Защеміли серця селян, коли на крилах вони розгледіли червоні зірки.

Так і є – це наш червонозоряний бомбардувальник. Все ближче й ближче він до землі Але чому льотчики не залишать літака? Така думка з’явилась не в одного, хто спостерігав цю страшну картину Хоча більшість розуміла, що літак, який би залишився без управління, накоїв багато лиха Адже під ним, потопаючи в зелені вишневих та яблуневих садів, розляглося село Ковтуни Розуміли, напевно, це й льотчики, тому що з останніх сил намагались утримати літак у небі Ось уже промайнули останні будівлі колгоспного двору й попереду чисті поля Але підбитий бомбардувальник так і не зміг приземлитися

Страшенної сили вибух сколихнув село На фоні грозового чорного неба червоні язики полум’я та стовп диму видалися ще страшнішими Усі, хто був неподалік від місця падіння червонозоряного літака, кинулись до нього, ніби могли чимось допомогти льотчикам Всі бачили, що від літака не відділялись парашути, хоча кожен хотів вірити в диво, яке б урятувало наших пілотів Але дива не сталось На місці падіння ковтунівці побачили велику вирву та розкидані на сотні метрів у різні боки рештки бойової машини Тоді ще ніхто з присутніх не знав, скільки членів екіпажу загинуло в цей останній день липня 1941 року, а тим більше ніхто не міг знати імен героїв, які полягли в боротьбі із фашистами Трагічна звістка за лічені хвилини облетіла село Усі, хто міг, прибули на місце катастрофи, і через деякий час останки загиблих льотчиків ковтунівці похоронили як невідомих на вже згадуваній Гострій могилі

Це була перша жертва Великої Вітчизняної війни, яка торкнулась усіх жителів села й до глибини душі запала в серця кожного небайдужого Навіть у роки фашистської окупації в нацистських прихвоснів-поліцаїв не піднялась рука сплюндрувати скромну могилку на самій вершині кургану

Ще гриміли бої недалеко від Черкас, а 25 грудня 1943 року виконком Золотоніської районної ради ухвалив постанову, яка передбачала низку заходів для впорядкування індивідуальних та братських могил полеглих воїнів Червоної Армії Цим документом голови місцевих рад зобов’язувались у стислі терміни облікувати всі могили воїнів у межах своїх населених пунктів, установити на них меморіальні дошки, впорядкувати прилеглу територію і постійно підтримувати біля, цих святих місць належний порядок Було встановлено скромний дерев’яний обеліск і над могилою радянських льотчиків,

І знову, як у далекій минувшині, на сторожі спокою ковтунівців постала вічна варта, що возвеличувалась над степом Для кожного подорожнього обеліск на Гострій Могилі був тим символом, що нагадував про недавні події Великої Вітчизняної війни, про тих односельців, що не повернулись з фронтів, залишившись лежати в далеких і не зовсім далеких землях вічним сном полеглих воїнів

В кінці 40х років відбулось урочисте перепоховання героїв у центрі села Ковтуни Увесь цей час слідопити Ковтунівської неповної середньої школи вели активну роботу для встановлення імен загиблих авіаторів

1956 року районна влада ухвалила рішення про створення в селі Драбівці братської могили воїнів, які загинули, обороняючи й визволяючи Драбівці, Ковтуни і Скориківку До цієї могили було перепоховано 17 воїнів Червоної Армії, серед яких були і льотчики з Гострої Могили

Об’єднавши зусилля, шкільні слідопити двох сіл, разом із учителями наставниками встановили, що екіпаж літака входив до складу 33-го швидкісного бомбардувального авіаполку, який вів бої, обороняючи Київ З Центрального архіву Міністерства оборони СРСР вони отримали таке повідомлення: « 31 июля 1941 года, обороняя родной Киев, лучшие товарищи пали смертью храбрых: зам командира эскадрильи капитан Шевцов Борис Александрович, 1910 года рождения, родился в городе Котлас Архангельской области; штурман зскадрильи, старший лейтенант Кимлик Михаил Артемьевич (фото); стрелок радист Верещак Дмитрий Михайлович, 1912года рождения, уроженец села Обжегино Токмацкого района Днепропетровской области. Их имена навеки останутся в сердцах личного состава полка. Их героические дела в борьбе с фашистскими головорезами продолжают товарищи по оружию. Вечная слава им, воинам, сложившим головы за Родину»

Так було розгадано одну з таємниць війни, хоча з часом їх не стало менше.

Василь Мельник,

учитель історії

газета «Нова доба – Лівий берег», №5, 2005