Ковтунівський навчально-виховний комплекс

У будь-яке свято, а у день воскресіння Христа особливо, виразно нагадувала про себе давня слов’янська традиція, пов’язана з культом предків. Це була не тільки дань пам’яті. У період пробудження землі обряд поминання був

покликаний ще й загодити тим, хто продовжував жити під землею і, відповідно, міг мати владу над урожаєм: дехто йшов на могилку із кутею, а також паскою і крашанками у перший же день Великодніх свят.

Поминальним днем був так званий Навський Великдень – четвер на пасхальному тижні: як сісти вночі біля вікна, можна побачити, як мерці йдуть до церкви; на Навський Великдень померлі встають із могил, вітають один одного із великим святом, і всіляко намагаються сприяти достатку своїх родичів та близьких, що живуть на землі.

Працювати в такий день – гріх, а в того, хто порушить цю заборону, може вирости «навська кістка» – шишка на голові чи на руці. Добре лише орати в полі.

Традиційні поминки всією громадою («проводи», «гробки», «могилки») припадали і на першу неділю після Паски («проводи») або на наступні після неї два дні – понеділок («радониця», «родичі», «мертвих Великдень») та вівторок («провідний день»):

спеціально пекли паски (або лишали ще з свята), книші, фарбували крашанки і навіть готували коливо. Кожен ніс із собою на могилку вузлик із їжею; на кладовищі хазяйка, взявши червону крашанку, тричі «качала» її по могилі (обводила нею навколо могили), потім розбивала яйце об хрест і віддавала старцям, дітям;

перев’язували хрест рушником;

на могилу, застелену рушником, клали хліб, крашанки.

Після того, як священик відправляв панахиду, на вільній площі кладовища або по стежках простеляли рушники і викладали принесену їжу: хліб, яйця, яєшню, сало, холодець, вареники, пироги, яблука, млинці, горілку тощо. Всі гуртом (або групами біля сусідніх могил) їли, пили. Коли випивали, приказували: «Христос воскрес, дай, Боже, щастя, здоров’я і всякого добра, а померлим дай, Боже, царство небесне, легко лежать і землю держать». Обов’язково пригощають старців, жебраків. Вірять, що комусь дав поїсти, то все буде на тім світі лежать перед душею померлого. Останки страв залишають на могилах.