Батьківський авторитет
Батьківська любов супроводжує людину все життя, вона є джерелом і гарантом її емоційної рівноваги і духовного здоров’я. Авторитет, у тому числі й батьківський, формується й існує для дитини поза її суб’єктивною волею. Він є незалежною від інтелектуальних процесів, часто неусвідомленою оцінкою своїх батьків. Діти – це наші найперші і найсправедливіші судді. Помилки, негідна поведінка, образи оточуючих, відсутність взаєморозуміння у сім’ї – все вони сприймають відповідно. Ви сваритесь, ображаєте одне одного, вживаючи лайливі слова, згадуєте колишні образи – все це чує ваша дитина. Вона замислюється: а хто ж ви насправді – добра лагідна мама, справедливий сильний тато, чи, може, оті люди, що так зневажають і ображають одне одного. Як ставитися дитині до вас ? Чи зможете ви тепер авторитетно їй пояснити , що погано, а що добре?
Хочу згадати про такий випадок. У родині росте син. Тато важко і багато працює, він – дальнобійник. Вдома буває рідко, тому вихованням хлопчика в основному займається мама. Хлопчики, зазвичай, більше потребують чоловічої уваги. До того ж Олесь дуже непосидючий, навіть, нестриманий. Часто конфліктує з однокласниками та старшими учнями, ображає і б’є дівчаток. Маму частенько запрошують до школи, сім’ю відвідують класний керівник і соціальний педагог. Мама сварить, карає сина, але вона вже не справляється з хлопчиком і зі сльозами зізнається в цьому педагогам. А що ж тато? Єдиний раз за півроку я змогла поспілкуватись з ним. При зустрічі він намагався погрожувати сину, що розбереться вдома (а він, мовляв, знає як). Чесно кажучи, ми з класним керівником навіть пошкодували, що розповіли батькові про витівки сина. Але наступного дня до школи із сльозами прийшла мама. За погане виховання сина покарана була вона – чоловік побив її, супроводжуючи все це відповідною лайкою, і примусив пізно ввечері йти до синового однокласника, щоб дізнатись домашні завдання, яких Олесь не записав у щоденник. Хлопчик все чув і бачив. І коли я запитала, чи була розмова з татом, він з усмішкою повідомив, що мама своє отримала, що він більше не любить її і хоче жити тільки з татом. Але якось батько повернувся додому напідпитку і почав «виховувати» сина та знов бити маму, яка хотіла захистити дитину від п’яного «вихователя» Потім вона втекла з хлопчиком до своїх батьків. Олесь став на бік мами і з радістю повідомив мені, що вони тепер не розмовляють з татом, ігнорують його. Про який батьківський авторитет може йти мова у цій сім’ї?!
За багато років роботи у школі я спілкувалася з різними сім’ями. Здебільшого вихованням дітей займаються мами. Особливо зараз, у такій складній економічній ситуації, коли батько повинен матеріально забезпечувати родину. Але дітям однаково потрібна і батьківська, і материнська любов.
Набуття авторитету в очах власної дитини – копітка праця. Думка батьків про рідних і колег, їхня поведінка у родинному колі й поза ним, вчинки, ставлення до роботи, сторонніх людей, одне до одного – все це складові батьківського авторитету. Він не повинен залежати від обставин, які можуть вплинути на взаємини з дітьми. Припустимо, у батька на роботі неприємності, які він компенсує, контролюючи щоденник своєї дитини, дорікаючи їй так само, як і йому робили це нещодавно. Цей факт не додасть авторитету й поваги, а ось недовіра, ворожість, образа залишаться надовго.
Авторитетні батьки не ставлять перед собою завдання покарати дитину, для них важливим є усвідомлення провини як такої. Не варто підвищувати голос або брати в руки пасок, краще без зайвих істерик проаналізувати ситуацію та висунути до дитини цілком зрозумілі та обґрунтовані вимоги.
Консультуючи батьків школярів, я запитую: «Чи можете ви вибачитися перед власною дитиною?» Лише кілька сімейних пар відповіли ствердно, траплялося – позитивно відповідали мами, а ось татусі були захоплені зненацька, таке не спадало їм на думку. Однак, якщо дитина ніколи не мала подібного досвіду у власній родині, вона теж ніколи не буде просити вибачення.
Дуже важливо, щоб уміння говорити «ні» було обопільним рішенням батьків: немає нічого страшнішого у сімейному вихованні, якщо один із подружжя дозволяє, а інший – забороняє. Ще гірше, коли один із батьків разом з дитиною щось приховує від іншого. Така ситуація склалась в одній із родин, дає мама, тато, син-старшокласник і дві бабусі. Жіноча половина не працює, займається вихованням Вадима, а тато на заробітках в іншому місті. Всі прояви негативної поведінки хлопця, погані оцінки, конфлікти вдома і в школі старанно приховуються від батька, який буває вдома раз або двічі на місяць. І ось Вадим скоїв правопорушення (вживав алкоголь, причому з негативними наслідками для здоров’я). Тато якраз перебував у відпустці. Почалося розслідування випадку, педагоги відвідали сім’ю, викликали батьків до школи. Мама всіляко намагалася довести, що це єдина така неприємність трапилася з сином, що він у них слухняний і, майже, найкращий хлопець. Тато мало що розумів у цій ситуації. Але все прекрасно усвідомлював син, який всіляко намагався виступити жертвою. Авторитет втратили і батько, і мати.
Величезне значення у вихованні мають взаємини між поколіннями. Я часто наводжу приклад з оповідання Василя Сухомлинського, де батьки малого хлопчика поселили свою матір у сараї, бо вона їм заважала, забруднювала підлогу, човгала ногами і т.ін. Малюк вийшов у сад і почав рити лопаткою землю. Коли мама запитала його, що він робить, відповів: «Рию вам землянку, щоб було де жити, коли ви станете старі». Так, як ви ставитеся до своїх батьків, так будуть шанувати і вас.
Неабиякою проблемою нині є неповні сім’ї. Надзвичайно важко виховати сина справжнім чоловіком, коли поряд немає авторитетного прикладу. І якщо є хоча б «недільний тато», добре, коли він не тільки приноситиме гостинці, а ще і говоритиме з дитиною, цікавитиметься її успіхами та невдачами.
Нинішні діти мають ширші інформаційні можливості, аніж їхні батьки, і вміють набагато більше. Тим, хто прагне зберегти авторитет, раджу вчитися у власних дітей.
Надія КОШІЛЬ, соціальний педагог Новодмитрівської ЗОШ.
«Вісник Золотоніщини», №29, 2011