Слово про маму
У ЗЕЛЕНУ НЕДІЛЮ
Лиш тільки вона те чула,
Як хтось її мовчки кликав.
На руті край хати паслась
Ярила рожева пика.
І чула, як хтось незримий
З далекої ніч-дороги
Об тишу на ґанку витер
Натомлені босі ноги…
…Учора білила хату
Зокола і зсередини,
Довішала рушниками
Найкращі свої години.
Так тихо довкола, тихо –
Десь плакала коника скрипка.
В настільне любисток дихав,
Аж бралась росою шибка.
Лелеки стояли в гніздах,
У тишу дзьоби вмочали…
І тишею в сінях порожніх
Її трудодні мовчали.
Чомусь наче з літ дівочих
Шуміла погожа клечінь.
Бровою місяця давньо
Моргнув чорновусий вечір.
Дістала згадки зі скрині,
У пальцях думок перебрала.
Одежу трударських буднів
У водах часу перепрала.
Кохання сумні незабудки
В леваді не йшла зривати,
Згадки невеселі зв’язала
В пучечки холодної м’яти.
Себе вона там розгубила –
По ріллях, по травах, по листі…
Шаблі лепехи порубали
На росах сліди її чисті.
Край вечора чемно сиділа,
Чесала довжезні коси.
По дворищу з кіс її білих
Місячне сяйво лилося…
Лиш тільки вона те чула,
Як хтось її мовчки кликав.
На руті край хати паслась
Ярила рожева пика.
І чула, як хтось незримий
З далекої ніч-дороги
Об тишу на ?анку витер
Натомлені босі ноги…
Довкола нікого й нічого…
Невидимий і ротатий
Сам Голод скрадливо човгав,
По неї ішов до хати.
…Вінок приміряла дівочий,
Празничне квітчасте вбрання…
Із рук її стомлено-жовтих
Випала згадка остання…