Слово про маму
НА СВЯТО ДО МАМИ
Петляю, мов тать,
між домами,
Знаходжу дорогу, як суть, –
Я нині зібрався до мами,
На серці волошки цвітуть.
Гуляє Дніпро під мостами,
Зоріє зоря світова…
Я їду сьогодні до мами,
І міст піді мною співа.
Сумні забуваються драми
І смуток втекти поспіша, –
В стремлінні до рідної мами
Моя оживає душа.
На трасі машини рядами
Несуться сюди і туди…
Мені ж на схід сонця – до мами,
Як завжди було, як завжди.
За Дарницею, за борами
В автобуснім бачу вікні –
З ласкавістю тихою мами
З’являється сонце мені.
Колись те бувало: з братами –
Утрьох, як орли молоді, –
Злітались ми в хату до мами
Зігрітись в родиннім гнізді.
Самі вже ставали батьками,
Та мов до живої води
Тягло нас додому, до мами,
У край лепехи й лободи.
Брати мої часу морями
Спливли у човнах домовин…
До нашого двору, до мами,
Уже поспішаю один.
Біжать осокори рядами
Обабіч дороги в село,
А сонечко з ласкою мами
Дарує осіннє тепло.
Село задиміло димами –
Повсюди димлять димарі,
У хатах таких, як і в мами,
Пильнують вогонь матері.
Село задиміло димами –
Стовпи піднялися до хмар…
І тільки над хатою мами
Не дихає в небо димар.
Стою в самоті коло брами,
Шукаю очима в вікні
Лице незабутньої мами,
Що бачу так часто вві сні.
На ґаночку брязну ключами,
У двері зайду тихкома…
Повіяло смутком, бо мами
У маминій хаті нема.
Немає її й за полями –
Згубилися в росах сліди…
Я ж їхати буду до мами,
Як завжди було, як завжди.
В леваді верба під вітрами
У мене про неї пита…
І холодно в світі без мами,
Хоч сонце теплом огорта.
Немає її й за горами,
Та думка святиться одна:
Якщо поспішаю до мами,
То, певно, є в світі вона.