Слово про маму
Сумує калина під вікном у мами
Сумує калина під вікном у мами,
Сиплеться додолу, мов гірка печаль,
Десь синок блукає стільки літ світами,
А у мами в серці невимовний жаль…
То ж вона сердешна, вийде до калини ,
Розмовляє, плаче, горне до грудей
– Та хіба ж, мій сину, ти без Батьківщини,
Що ото живеш десь між чужих людей?…
Та хіба ж у тебе ні рідні , ні хати,
Та хіба ж в чужині можна краще жити?..
– Повернись, синочку – плаче сива мати,
– Скільки ж самотою тут мені тужити?
Є ж у мене, сину, геть усе для тебе
– Огород садила, знову я сама,
А твоя калина рясно так вродила,
Будемо втішатись, як прийде зима…
Я щодня калину, сину , поливаю,
То води відерце, то сльоза впаде…
Та не вічне сину, материнське серце…
Іншого ж такого не знайдеш ніде…
Впали за сльозою ягідки калини
У траві, неначе, крапельками кров….
Мати рве калину, а душа – світами….
Найсвятіша в світі мамина любов…