Слово про маму
"Почався ранок. Чуєш?.."
Почався ранок. Чуєш? Хвиля пише.
В ній зіркою блакитний сон горить.
Та вже по сходинках іде тоненька тиша
І гасить кольорові ліхтарі.
Ще фіолетово прозорить матіола,
ще руки на плечах туман ховає.
Та сходить день.
І небо, ніби поле,
І неосяжно у душі зринає
цей день новий, в якому щедро й світло,
любов і втома, зерня і печаль.
На лавочці у парку мати сива,
немов дітей, ці чисті дні стріча.
Їй любо тут пригадувать своє,
тримати у долонях змоклі квіти,
тривожить знов її сосновий вітер,
І серце важко синім дзвоном б’є.
А мимо неї йде десятий клас,
як з сорок першого подаленілий вальс,
і дівчинка, пройшовши кроків з п’ять,
на жінку озирнулася усміхнено.
Два сонця в мами ув очах стоять:
далеке – чорне, і велике – світле…