Слово про маму
"МАТІНКО МОЯ, НЕ НАСНИСЬ ЖУРБОЮ..."
Матінко моя, не наснись журбою,
Коли повний місяць струшує зорю.
Пісню солов’їну я візьму з собою
І полину в журавлину молодість твою.
Та своє дитинство зачерпну в долоні.
Сукня з крепдешину знову, як нова.
Скільки ж промайнуло? Побіліли скроні,
Впали сиві роси на твої жнива.
Матінко моя – бджілка-трудівниця,
Невгомонна сила стійкості й добра,
Хай на твоїй ниві знову колоситься
Свіжими початками молода пора.
Не рахуй літа і зморшки на обличчі,
Порахуй онуків, що пустила в світ.
Сонечком привітним подивись їм в вічі,
Засвітися веснами, мов рожевий цвіт.
Витягни із печі свіжі паляниці,
Поклади на чистому столі,
Принеси зірок з нашої криниці,
Що насіяв місяць по землі.
Будемо ще жити, рід свій прославляти,
Як джерела ріки, напувати край.
Не скінчаться весни, доки чиясь мати
Випікає дітям весільний каравай.