Слово про маму
«ЯКА НАТХНЕННА, ВЕЛИЧАВА…»
Яка натхненна, величава,
Коли говориш ти мені
Про щастя, правду, чесну слав
Слова високі і гучні!
Та знов згадаю злі години
Сьогодні, в нинішню біду,
І, мов з жахливої картини,
Ніяк очей я не зведу
…Моя в нас мати гостювала,
Старенька жінка із села.
Вона, звичайно, все, що мала,
Нам на гостинець узяла.
І я радів, що ти приймаєш
Її як матір у ці дні,
Що й про здоров’я розпитаєш,
І про новини у рідні.
Цю радість буду пам’ятати.
Але чи ж може син забуть,
Як ти тоді селянську матір
Випроводжала в дальню путь?
Коли з кімнати до порога
Її в ту мить не провела,
Як їй, старенькій, на дорогу
Й шматочка хліба не дала.
Вона ж нічого не сказала,
Сльозу затримала в журбі,
Онука ще поцілувала
І поклонилася тобі.
За те, що син тебе кохає,
Що внук матусенькою зве, —
Вона усе перестраждає,
Вона усе переживе.