Слово про маму
БІДА Й КОЛЯДА
Мамо, спливають літа, як вода,
Нам усе важче вертатись в минуле,
Де, розбудивши подвір’я заснуле,
Стукають в хату Біда й Коляда.
Дихала житнім теплом Коляда,
Ми її радо впускали до хати
Й дуже хотіли біду відігнати,
Тільки ж була вона зла, мов орда.
Ми ж були добрі. Голодна кутя
Нас у вдовиній зимі рятувала.
Холоду й посту Біді було мало,
З нас вона теплі смоктала чуття.
Довго очиці холодні її
Зирили з кожного закутка в хаті,
Мовби вселившись в істоти хвостаті,
В хижі личини щура і змії.
Мамо, спливають літа, як вода,
Знову біда виповзає на лови,
З нею не буде в нас щирої мови,
Їй не піддасться доба молода.
Мамо, не змерзли ми в бідах-льодах,
Ви не дали їм загарбати хати,
Ви найсвітліше у світі цім свято,
Ви наш Великдень, Різдво й Коляда.
Мамо, я літ ваших зайдам не дам,
Вашим літам уклоняються низько
Паска, тройзілля, дідух колядинський,
Ваші літа — це свячена вода.
Нею святилася нива гірка,
Віра, яку прирікали до страти.
Мамо, що роки — ріка, це не страшно,
Страшно, що дуже ріка ця стрімка.
Мамо, шепочуть молитву уста:
Хай відпливають літа за водою,
Житом, і паскою, і лепехою
Вічно світатимуть ваші літа.