Ковтунівський навчально-виховний комплекс

Незабаром виповнилося б 80 років від дня народження відомого у краї педагога, керівника і організатора освітянської галузі на Золотоніщині, мудрої, доброї, безкомпромісної, вимогливої, далекоглядної людини, заслуженого учителя України Володимира Федоровича КЛИМЕНКА, який своєю невтомною багатогранною працею, глибоким знанням усіх деталей освітянської ниви, реальними здобутками навчальних закладів неповторно впливав на розвиток шкільних справ не тільки у районі, а й далеко за його межами.

Він народився 25 грудня 1926 року в багатодітній селянській сім’ї у селі Мехедівка Драбівського району. Закінчив Золотоніське педагогічне училище, історичний факультет Київського педінституту. Працював вчителем початкових класів, піонервожатим, секретарем райкому комсомолу, директором Ковтунівської середньої школи.

У травні 1959 року його, як досвідченого, енергійного директора школи висунуто на посаду завідуючого Золотоніським райвно, де він беззмінно і бездоганно, з великим ентузіазмом і завзяттям, з почуттям обов’язку і відповідальності, творчо запроваджуючи науково-педагогічні форми і методи роботи, працював понад 33 роки. Він багато знав, був глибоко ерудованим у галузі історії і педагогіки, психології і практики керівництва великим колективом, сучасного мистецтва і культури. Умів слухати і чути підлеглих, бачити все передове, нове у шкільному житті і втілював його в практичну діяльність.

З перших кроків своєї роботи запровадив таку ефективну форму роботи з кадрами вчителів і керівників навчальних закладів як педагогічно-пізнавапьні екскурсії. Вчителі-фахівці знайомились із сучасними досягненнями науки безпосередньо у провідних наукових центрах.

Володимир Федорович наполегливо націлював вчительський загал і керівників шкіл на безперервне поповнення, оновлення і запровадження у практику здобутих знань. У методичних і навчальних кабінетах шкіл повсюди були обладнані стенди “Вчись вчитися”. Він запровадив у практику роботи райвно принцип “Навчи, а потім контролюй”. Не було такого семінару, засідання методоб’єднання, наради вчителів, керівників навчально-виховних закладів чи працівників апарату відділу освіти, де б не проводився змістовний огляд новин педагогічної, методичної, наукової літератури, нормативних актів, порад видатних педагогів і організаторів освіти.

Ще у 80-х роках Володимир Федорович вперше на Черкащині ввів систему проведення методичних тижнів (прообраз атестації освітніх закладів), під час яких діяльність навчальних закладів вивчалась, контролювалась і оцінювалась з позицій встановлення її відповідності тогочасним науково-педагогічним вимогам.

Майже 40 років тому під керівництвом В. Ф. Клименка на базі школи № 6 м. Золотоноші, Воз- несенської і Домантівської шкіл проводився експеримент із навчання дітей з шестирічного віку. Згодом це допомогло швидко Перейти на таку систему навчання, а також відкрити велику кількість навчально-виховних комплексів (школа-дитсадок) у сучасних умовах.

За дорученням Міністерства освіти України він організував проведення експерименту щодо психолого-педагогічних спостережень за учнями масових шкіл і вихованцями дитсадків. Це робилось задовго до введення у школах посад практичних психологів.

Він ініціював немало нових підходів до управління великим педагогічним колективом і підвищенням професійного рівня вчителя. Поряд з академічно виваженими, науково обґрунтованими, з численними зразками практичної роботи доповідями про стан навчально-виховної роботи у школах, дошкільних і позашкільних навчальних закладах у практику його роботи були введені творчі звіти педагогічних колективів.

Володимир Федорович активно запроваджував кабінетну систему навчання. Він вважав навчальний кабінет – творчим осередком роботи вчителя і учнів. Тому не випадковою була поїздка (єдина в області) усіх директорів шкіл району на міжнародну виставку “Шкільне обладнання -73”. Після цього було розпочато рух за обладнання зразкових навчальних кабінетів.

Та найважливішою у роботі керівника-новатора була турбота про головного учасника навчально-виховного процесу – педагога. Він знав кожного вчителя і вихователя району, а їх було понад півтори тисячі. Міг оцінити його здобутки і досягнення, допомогти розв’язати педагогічні і життєві проблеми. Будував роботу так, що відділ освіти, методична служба уважно супроводжувала молодого вчителя від часу урочистого прийняття його до педколективу району (запровадженого Володимиром Федоровичем) і до визнання його фахівцем. Він намагався унормувати працю керівників навчальних закладів. Кожен директор знав, що він повинен відвідати не менш 200 уроків протягом навчального року, два рази на рік виступити на педраді з письмовим узагальненням стану навчально-виховної роботи в школі, глибоко вивчити рівень роботи тих, хто атестувався. З його ініціативи було проведено інвентаризацію всіх наявних у шкільних і особистих бібліотеках вчителів науково-педагогічних і методичних праць. Після цього організували обмін літературою між працівниками.

Увага до підвищення кваліфікації вчителів і керівників навчальних закладів давала плідні результати в підвищенні якості навчання і виховання дітей. Тому у квітні 1991 року під час позачергової атестації педагогічних працівників, коли вперше було розпочато присвоєння кваліфікаційних категорій, обласна атестаційна комісія погодилась з присвоєнням вищої категорії 195 вчителям району, педагогічних звань – 106 працівникам. На цей час урядовими нагородами було відзначено 16 вчителів, значками “Відмінник народної освіти” – 277 осіб. Із 4 заслужених педагогів, які працюють нині на Золотоніщині, одного він навчав у школі, другому підписав подання на присвоєння почесного звання, третьому допоміг збутись його мрії, коли той, червоно дипломний випускник педагогічного училища і вузу, наполіг на тому, щоб взяти перший клас і навчати його аж до випуску в одинадцятому. А в четвертому він побачив талант керівника, висунув його на посаду директора МНВК і пізніше він здобув почесне звання.

Повсякчасним і першим своїм обов’язком вважав турботу про школярів і вихованців дошкільних закладів, яких у ті часи налічувалось близько 17 тисяч. Всі вони були охоплені навчанням, харчуванням, різними формами позакласної роботи. Жоден з нас не може пригадати випадку, коли б з такого потужного учнівського пласту, хтось не відвідував школи.

Непорушним правилом для Володимира Федоровича, який був одним з керівників комісії в справах неповнолітніх, що діяла на громадських засадах, була організація роботи рад сприяння сім’ї і школі, які працювали при сільських радах, проведення ними належних заходів.

Володимир Федорович був великим знавцем мистецтва і культурної спадщини нашого народу. Любив театр, був активним організатором і учасником художньої самодіяльності. За його особистою участю було підготовлено десятки вистав з класичної і сучасної української драматургії.

Плідна праця керівника-новатора відзначена орденами “Знак пошани” і Жовтневої Революції, численними медалями і грамотами. Про цю непересічну людину не можна сказати всього того позитивного, чого вона варта.

Микола Лобода, Іван Соколан, Петро Мельничук, Віктор Скидан, Михайло Сень, Іван Могила, Анатолій Швець, Олександр Нагаєвський, Михайло Нікогда.

«Вісник Золотоніщини», 22.12.2006