Ковтунівський навчально-виховний комплекс

 

1-й ведучий. Пам’ятаєш, земле, 45-й,

Стихле небо, підняте салютом?

2-й ведучий. Пам’ятаєш, земле, крик дитини,

Як салют на щастя вічне людям?

1-й ведучий. Пам’ятаєш, земле, 45-й

Земле 41-й не забудь!!!

2-й ведучий. Тієї пам’ятної червневої пори, як і завжди, догорав рожевий світанок в обіймах спраглої ночі, пив теплу росу із трав та замріяно слухав останні звуки гармошки в сільському клубі. Тут випускники 41-го року танцювали свій останній шкільний вальс і не знали, що через декілька хвилин о 4-ій годині ранку 22 червня вони закружляють у кривавому танку війни, який триватиме 1418 днів і ночей.

1-й ведучий. Крізь сльози і плач ви прощались,

З сльозами зривались слова:

Вернися, коханий додому,

Будь проклята світом війна.

2-й ведучий. 41-й. Найважчий. Гіркі шляхи відступу. Згарище на місці сіл, чорні руїни там, де зовсім недавно вирувало щасливе життя. 41-й. Рік небаченої людської мужності. Безприкладна повість людської стійкості. До останнього патрону. До останнього подиху.

1-й ведучий.

Весна іде, і переможним кроком

В тюльпановому вічному вогні

Йде травень крізь хвилини, дні і роки,

Несе нащадкам спогади свої.

2-й ведучий.

Весна іде квітчасто, гордо, юно,

Як втілення найчарівніших снів.

О весно красна, ти ще не забула

В історії своїх жахливих днів?

1-й ведучий.

Із року в рік часопис віддаляє

Своїх нащадків далі від війни.

Та травень знов і знову нагадає,

Як із життя ішли його сини.

2-й ведучий.

Буяють мирно квіти на могилах,

До сонця красного метелики летять.

А ті, кому війна зламала крила,

Священним вічним сном в могилах сплять.

1-ий ведучий. Щороку в травні ми відзначаємо День Перемоги, цього року це 65-ий мирний травень.  Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні 1941-1945рр. Не щезне в пам’яті людській, не йде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу – його битва, його перемога над фашистами. Можна по-різному ставитися до Великої Вітчизняної війни, по-різному її називати, але хіба можна забути тих, хто поліг у боях, хто віддав своє життя для щастя інших.

1-ий учень.

Ніхто не забутий; на попіл

Ніхто не згорів:

Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть.

І доки є пам’ять в людей і живуть матері,

Допоки й сини, що спіткнулись об кулі, живуть.

2-й учень

Їх прийняла війна, лишивши списки

Загиблих у праведнім бою,

Застигли в тузі обеліски,

В гранітнім каміннім строю.

3-й учень

Пам’ятайте, друзі, цих людей довіку,

Тих, хто повернувся і поліг в боях.

І вклонімось всі ми низько до землі їм,

Квітами устелим їх тернистий шлях.

2-ий ведучий. Мільйонам людей назавжди врізався в пам’ять перший день Великої Вітчизняної війни. Чорною тінню фашистської навали, димом пожеж, смертю і руїнами звалився він на нас. І враз неділя 22 червня 1941 року, мирний день відпочинку, обернувся довгими роками страждань.

2-й учень.

Спинись, проклятий супостате,

На світ востаннє подивись:

За тіло матері розп’яте

Сини на пару піднялись!

У бій за наші ниви,

За ясний сміх дитячий,

За юний спів щасливий,

Вперед, полки суворі,

Під прапором свободи,

За наші ясні зорі,

За наші тихі води.

3-й учень.

Сонце палило нестерпно, гнулось садове гілля:

Падали яблука в серпень,

Глухо стогнала земля.

Рвали снаряди їй груди,

Всюди гриміла війна,

Падали скошені люди.

Їх не щадила війна.

4-й учень.

 

Бій розгортався лютий,

Кулі, наче град.

Тихо, вітри і люди,

Тихо, вітри і люди.

Впав у траву солдат.

Вдарило хлопця в груди,

Вибухнув поруч снаряд.

Тихо, вітри і люди,

Тихо, вітри і люди.

Вмер молодий солдат.

Мати довіку буде

Сина свого виглядать.

Тихо, вітри і люди,

Тихо, вітри і люди.

Син її – той солдат.

Нам тих розлук не забути,

Мир нам повік рятувать.

Тихо, вітри і люди,

Тихо, вітри і люди.

Спить під зорею солдат.

Поки сонце ясне угріє,

Й коли життя дає нам воно,

Біль нам вічний, він не постаріє.

Не кажіть: була війна давно!

1-й ведучий. Не оминула війна стороною і наш край: 283 ковтунівці стали учасниками Великої Вітчизняної війни, 125 загинуло в її страшному вирі. За подвиги в боротьбі з ворогом 89 жителів села удостоїлись високих державних нагород. На найвищий п’єдестал суспільного визнання піднявся уродженець села, артилерист Андрій Леонтійович Дерев’янко, повний кавалер ордена Слави. Володимир Гаврилович Лукирич – кавалер ордена Слави 3-го ступеня і Червоної зірки, а Довженко Левко Степанович, Лазоренко Іван Петрович, Хорошун Григорій Григорович – Червоної Зірки.

2-й ведучий. Понад 100 жителів Мицалівки взяли участь у війні з фашизмом, близько 70 не повернулося до рідних домівок. Мужністю і героїзмом відзначився уродженець села Кроха Іван Ількович, він знищив разом із бойовими побратимами чотири ворожі бронемашини і загинув геройською смертю у 27 років. Десятки мицалівчан за мужність і героїзм були відзначені бойовими орденами та медалями, серед них – танкіст, кавалер ордена Слави 3-го ступеня і Червоної зірки Іван Ількович Кроха. Орденом Червоної Зірки нагороджено фронтовиків Артюшенко Опанас Петрович, Строкань Григорій Демидович, Строкань Андрій Мифодієвич, Харь Сава Іванович.

1-й учень.

Сльоза зорі стоїть над обеліском,

Сховавши клопоти людські і сни

Сьогодні треба поклонитися всім низько,

Усім, хто не прийшов з війни.

2-й учень.

До тебе, людино, звертаюсь:

Залиш на хвилинку щоденні турботи.

З собою побудь у глибокій скорботі,

Згадай чоловіка, товариша, брата,

Дружину, сестру чи посивілу матір.

3-й учень.

Перед трагічною хвилиною мовчання

Словами говорити неможливо.

Оця хвилина більше нам розкаже,

Ніж тисячі, а чи мільйони слів.

Солдатів подвиг, про який сьогодні

Дізнались ми, не вимовить словами,

А тільки серцем можна це сказати,

Але воно, нажаль, не має мови,

Лиш має біль. І тому я прошу

Солдатів пам’ять вшанувать мовчанням.

1-й ведучий. Пам’ятайте! Через роки, через віки! Пам’ятайте про тих, хто вже не прийде! Схилімо голови перед пам’яттю рідної землі. Вшануймо пам’ять загиблих хвилиною мовчання.

(Хвилина мовчання).

2-й ведучий. Мільйони людей забрала Велика Вітчизняна війна, це важко усвідомити. Смерть однієї людини – це трагедія. А коли мільйони… Загиблим не болить. У живих продовжують кровоточити рани: у ветеранів, які втратили своїх друзів однополчан, рідних і близьких, душі, які простріляні похоронками, у рано посивілих дітей війни, які не побачили своїх батьків і пережили пекло окупації. Війна нагадує про себе тисячами обелісків і братських могил. Вони – святиня нашої пам’яті.

5-й учень.

До обеліска я в задумі стану,

До сивини своєї на путі.

Скажу „спасибі” тихо ветерану,

Що вдруге народив мене в житті.

На картах не знайти мої дороги –

Мій бойовий, мій босоногий шлях.

За вбитим батьком йшов до перемоги

Траншеями по спалених полях.

Сльоза зорі стоїть над обеліском,

Сховавши клопоти людські і сни.

Сьогодні треба поклонитися всім низько,

Усім хто не прийшов з війни!

1-й ведучий. У війни не жіноче обличчя…Адже скільки жінок, юних дівчат виносили на своїх тендітних плечах поранених, збивали ворожі літаки, були снайперами, виконували чоловічу роботу в тилу ворога.

1-й учень.

Дівчина в сірій шинелі,

В куцих, простих чобітках

Йшла, де зривались шрапнелі,

Йшла з автоматом в руках.

Дівчата в бої йшли крізь ночі,

З калюж умивались дощем,

Їм бачились коси дівочі

Під грізним гарматним вогнем.

Недобрії очі лякали,

І танків боялись в бою.

Але, як мужчини, вмирали,

Землю обнявши свою.

2-й ведучий. А скільки їх було в партизанських загонах. Вони ходили в розвідку, лікували ранених, забезпечували зв’язок з Великою землею і часто гинули, не проронивши ні слова в руках фашистських катів.

1-й ведучий. А скільки матерів, сестер, коханих чекали і не дочекалися своїх синів, братів, чоловіків. У народі недаремно кажуть, що час не владний над материнським горем. І скільки б не минуло років і десятиліть від того недільного ранку, коли пролунало страшне слово „війна”, вони ніколи не принесуть спокою матерям, діти яких віддали найдорожче – життя у боротьбі з фашистськими загарбниками.

4-й учень.

У тиші урочистій до Пам’яті йдем,

Що в серці відлунює грізно.

У святому мовчанні над вічним вогнем

Схиляється наша Вітчизна.

Уклонимось тим, хто поліг у бою,

Хто покрив землю рідну собою.

Усім поіменно, хто впав у бою,

Хто відстояв нашу свободу.

Згадаємо всіх поіменно,

Серцем згадаєм своїм.

Це потрібно не мертвим,

Це потрібно живим.

5-й учень

Пам’ятайте про тих, що безвісті пропали,

Пам’ятайте про тих, що не встали як впали.

Пам’ятайте про тих, що згоріли як зорі,-

Такі чисті і чесні, як повітря прозоре.

Пам’ятайте про тих, що за правду повстали,

Пам’ятайте про тих, що лягли на заставах.

Пам’ятайте про тих, що стрибали під танки…

Є в місцях невідомих невідомі останки.

Є в лісах, є у горах, і є під горою –

Менше в світі могил, ніж безсмертних героїв.

Пам’ятайте про них і у праці, і в пісні –

Хай відомими стануть всі герої безвісні.

2-й ведучий. Згадаємо поіменно тих, хто загинув захищаючи нашу Батьківщину (зачитується список односельчан з Книги Пам’яті села)

1-й ведучий:

Серед тих, хто йшов дорогами війни, були наші односельчани,які

повернулися до рідних домівок. 65-ту річницю Перемоги святкують лише 5  ветеранів.

1-й учень:

Спасибі вам, що хочуть ваші діти

Душею дорівнятися до вас.

Хай кожному із нас в душі засвітить

Хоч однієї перемоги час!

2-й учень

Хай ці квіти весняні чудові

Подарують вам подих краси,

Щоб жилося у щасті й любові,

Благ усіх вам з роси і води!

Всю доброту, яка існує в світі,

Всю радість, що живе серед людей,

Найкращі всі, що до вподоби, квіти

Даруєм вам у цей святковий день.

3-й учень

Вернулися живі з полків і ран

І мир подарували рідним хатам –

За цвіт життя завдячує народ

Полеглим і посивілим солдатам.

З медалями вони й без нагород

Стрічають один одного, як брата…

За цвіт життя завдячує народ

Полеглим і посивілим солдатам.

З роками їх все меншає в строю,

Та йдуть першопрохідцями в бурани…

І трудяться звитяжно, як в бою,

З синами молодими ветерани.

2-й ведучий. Хочеться зібрати всі квіти землі і покласти їх до ніг ветеранів. Шановні ветерани! Прийміть від нас ці квіти в дарунок, як символ радості життя, його безкінечності.

1-й ведучий

Давно вже минула війна,

Пройшли десятки літ,

І в сквері нашім біля клубу

Солдату пам’ятник стоїть

І буде він стояти там

Для мертвих і живих,

Щоб не забули ми про те,

Хто в братських цих могилах спить

2-й ведучий.

Багато полягло їх там, –

Старих і молодих,

Ми не забудем подвиг їх,

Заради них, живих.

Допоки пам’ятаєм ми

Про ту страшну війну,

Не прийде вона знов

У рідну сторону.

1-й учень.

Там сплять навічно воїни-солдати,

Чиїсь батьки, чиїсь брати й сини.

Їм не судилось весен зустрічати,

Тих, що стрічаєш ти після війни.

Там сплять твої ровесники-орлята,

Тепер уже були б із них орли!

Схилися над могилами солдатів,

Що у боях за тебе полягли.

2-й учень  

Я покладу вінок червоний

До обеліска мужніх воїнів,

Які життя своє віддали

За те, щоб ми війни не знали.

Були, як всі вони, всі смертні,

Але вони, вони безсмертні,

Безсмертні подвигом великим,

Що пролетів над всеньким світом.

Ми не забудем вас ніколи,

Ми пам’татимем вас всіх.

…Я покладу вінок червоний

І він осяє обеліск.

1-й ведучий. На меморіалі Вічної Слави завжди панує скорботно урочиста тиша. Полум’я вічного вогнища, вічна пам’ять про синів і дочок, які не повернулися з поля бою. Пожертвували своїм життям заради життя на землі.

2-й ведучий. Україна! За її мир і спокій полягли мільйони. Війні не бути. Нехай панує мир! І ми про це подбаємо. Ніхто не забутий, ніщо не забуто. Дякуємо за увагу!