Ковтунівський навчально-виховний комплекс

Як раптовий порив вітру, що зненацька прилетів з далеких гір, увірвалася збірна села Ковтуни на районну спортивну арену. І відразу увійшла в число тих, хто бореться за перемогу. Погодьтеся: непоганий старт для початківців!

Нарешті знайшла собі гідних суперників непереможна команда чапаєвських волейболістів. Завзяті і амбіційні (що непогано для спортсменів), ковтунівці просто таки на п’яти їм наступають і не думайте, що задоволені таким ходом подій. Навпаки. Вважають свій програш волейболістам Чапаєвки у фінальних змаганнях, що відбулися у Піщаному, “повним провалом” і мріють взяти реванш”.

– Хіба це успіх? – бідкаються вони, – це – повна поразка! Ті три очки, які ми програли, стали фатальними! Адже перемога була майже поруч! Фортуна відвернулася від нас!

Що ж, похвальна “скромність” і “апетит” хороший. Нагади що збірна Ковтунів перемогла у зональних змаганнях. Кращими тоді стали не лише волейболісти, шахісти і тенісисти, а й ті, хто змагався у державному тестуванні та підніманні гир. Тихі і сумирні у минулому (щодо спортивних досягнень), ковтунівці могли похвалитися хіба що шаховими або тенісними перемогами. Аж раптом такий злет!

Відомий у районі шахіст, багаторазовий переможець змагань різних рівнів, кандидат у майстри спорту Іван Малий (директор місцевої школи) був чи не єдиним аматором спорту у Ковтунах. Тепер, як видно, знайшов собі гідного послідовника: всього лиш два місяці тому став спортінструктором Юрій Козинець, та результати сільських спортсменів вражають. Сам Юрій усміхнений і життєрадісний має перший спортивний розряд по футболу і другий з настільного тенісу, володіє всіма ігровими видами спорту.

Чому ж раніше “дрімали” Ковтуни? –запитуємо у хлопців.

– Знаєте, все було: і у волейбол грали, і в футбол, і бажаючі були, і вболівальники, а от організатора справжнього, людини, яка б усе покинула і взялася серйозно до спорту, не і знаходилось. Не міг же Іван Володимирович, крім школи і депутатської роботи, ще й спорт “тягнути”? Ось тепер Юра став спортінструктором – і справи пішли.

У Ковтунах багато господарів-керівників, та підтримки від них хотілося б більшої, хоч і не можна сказати, що спортсменів села вони залишили зовсім на призволяще. Інколи допомагають.

А ще є у хлопців мрії. Дві. Щоб їхня волейбольна команда взяла участь в обласних змаганнях і щоб у наступному році на районні за “Найспортивніше село” вони виставили гідну футбольну збірну. Судячи з темпів “росту” новоствореного колективу, ці мрії цілком здійсненні.

Так що не поразка, хлопці! А великий успіх!

«Вісник Золотоніщини»,

13 квітня 2002 року

Гроза авторитетів