Ковтунівський навчально-виховний комплекс

О. ВОЛОДІН
журнал «Народное образование», №1, 1982

Вперше у Золотоніському районі мені довелося побувати десять років тому, в 1971/72 навчальному році. Вже тоді цей район, не відрізнявся особливо сприятливими умовами економічного розвитку, станом народної освіти займав одне з провідних місць не тільки на Черкащині, але і в Українській РСР. Це було чітко видно з успіхів у здійсненні загальної середньої освіти, повний перехід до якого рішеннями XXIV з’їзду партії був тоді поставлений в якості головного завдання подальшого вдосконалення системи народної освіти.
Наполегливо й послідовно йшов район до завершення середнього всеобучу; з року в рік збільшувалася частка дітей і підлітків, які після закінчення VIII класу продовжували вчитися в денних, вечірніх школах та інших навчальних закладах, де здобувають  середню освіту. У 1971/72 навчальному році в районі продовжували здобувати середню освіту 95,7% випускників восьмих класів.
У ту пору, коли в цілому по країні повну середню освіту здобували близько 80% учнів, які закінчили восьмирічку, це був, безперечно, неабиякий успіх. І досягнутий він був у результаті тривалої, планомірної і добре продуманої роботи відділу народної освіти та педагогічних колективів шкіл, що спиралися на всебічну допомогу і підтримку трудових колективів шефських колгоспів, радгоспів, підприємств і установ, громадськості, що керуються і спрямовуються районною партійною організацією.
Вивчення досвіду шкіл та відділу народної освіти Золотоніського району дозволило виявити систему, форми і методи управлінської діяльності, які сприяли досягненню оптимальних кінцевих результатів. Слідуючи директивам партії, райвно і педколективи шкіл підійшли до здійснення середнього всеобучу як до проблеми комплексної, що вимагає одночасного і системного вирішення завдань. Успіх досягався саме тому, що не була виключена  жодна із складових частин цієї комплексної проблеми.
Середній всеобуч будувався на базі всеобучу восьмирічного, неухильне виконання якого залишалося в центрі уваги. Особлива увага приділялася зміцненню навчально-матеріальної бази і педагогічних кадрів сільських шкіл, що диктувалося не тільки їх перевагою в районі, понад 70% населення якого живе і трудиться в сільській місцевості, а й тим, що в силу сформованих умов сільські школи за своїм обладнанням і забезпеченністюі кваліфікованими педагогами у той час значно поступалися міським. Раціоналізація шкільної мережі, будівництво та обладнання навчальних приміщень, а також пришкільних інтернатів, організація надійного підвозу учнів та гарячого харчування – всі ці та багато інших питань, від вирішення яких залежали інші успіхи середнього всеобучу і які вимагали від працівників райвно, керівників шкіл та педколективів значних зусиль, не відволікали уваги від вдосконалення навчально-виховного процесу, від турбот про якість та ефективності роботи кожного вчителя, міцності і грунтовності знань кожного учня.
Вирішувати одночасно такі складні і різноманітні завдання, звичайно, не легко і, на жаль, не кожному райвно виявляється під силу. Те, що це вдавалося Золотоніському райвно, було результатом організованості і компетентності, самовідданої праці та діловитості його невеликого колективу, творчим стилем роботи, як підлеглих, так і керівництва. Саме про стиль і методи роботи Золотоніського райвно і його завідуючого  Володимира Федоровича Клименко розповідалося  в кореспонденції «Загальне середнє на селі – в дії», надрукованій у нашому журналі (див. Народное образование 1972, № 9, с. 34-39).
Нещодавно випала можливість знову, притому двічі, побувати в Золотоніському районі – в кінці десятої п’ятирічки і після XXVI з’їзду партії, та в першому році п’ятирічки одинадцятої. Минуле десятиліття було, як відомо, насичене особливо великими і важливими звершеннями у сфері народної освіти. Рішення XXV з’їзду партії, постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР  про заходи щодо подальшого поліпшення умов роботи сільської загальноосвітньої школи (1973) і «Про подальше вдосконалення навчання, виховання учнів загальноосвітніх шкіл і підготовки їх до праці» (1977), стали великими етапними подіями, що озброїли  учительство довготривалою програмою дій. Повне завершення переходу до загальної обов’язкової середньої освіти, подальше вдосконалення навчально-виховного процесу, впровадження комплексного підходу до виховання учнів і здійснення рішучого повороту школи до поліпшення підготовки молоді до праці у сфері матеріального виробництва, до обгрунтованого вибору професії – вирішення цих та інших найважливіших завдань були присвячені праці, думи й устремління освітян країни протягом, дев’ятої та десятої п’ятирічок. Який же реальний внесок освітян Золотоніського району для досягнення цього історичного рубежу? В якій мірі допоміг їм досвід, набутий в попередній, та як реалізується він нині при вирішенні завдань, висунутих XXVI з’їздом партії? Скажемо відразу: тут не тільки ніщо не втрачено з набутого раніше досвіду.Всі добрі починання спрямовані на здійснення середнього всеобучу отримали подальший розвиток. Завдяки цьому район міцно утримує позиції передового в області і республіці та впевнено рухається від рубежу до рубежу в удосконаленні якості та ефективності навчання і виховання підростаючого покоління. І саме те, що турбота про підвищення якості та ефективності на всіх рівнях і у всіх ланках займає провідне, ми б сказали, переважаюче місце в діяльності відділу народної освіти та педагогічних колективів шкіл, є найбільш характерним для сучасного стану справ у районі. Це, звичайно, не означає ослаблення уваги до кількісних показників, які оцінюються і розглядаються тут в органічній єдності і постійній взаємодії з якісними. Надамо слово цифрам і фактам. Ось вже протягом восьми років у районі всі школярі після закінчення восьмих класів, продовжують середню освіту. Однак увага до здійснення середнього всеобучу не слабшає ні на день. Як і раніше у всіх населених пунктах діють депутатські пости всеобучу, а у всіх школах – піонерські та комсомольські пости. Завершення раціоналізації шкільної мережі вимагає посилення уваги до роботи пришкільних інтернатів та безперебійного підвозу учнів до шкіл і назад автотранспортом. У нинішньому навчальному році щодня підвозяться до шкіл близько1500 учнів. Для цього використовується 20 автобусів колгоспів і радгоспів (нагадаємо, що 10 років тому був лише один такий автобус) і 60 рейсових автобусів. Як і колись, на найбільш напружених маршрутах за рішенням виконкому райради діють спеціальні шкільні рейси, а на зупинках школярів проводжають чергові пости батьківського активу. Для дітей, підвезення яких незручне або ускладненне, діють 7 пришкільних інтернатів майже на 300 місць. За ці роки вони значно поліпшилися: у кожному інтернаті крім спалень обладнані кімнати для підготовки домашніх завдань, перегляду телепередач, побутові приміщення. Раціоналізація шкільної мережі зажадала посилення уваги до організації гарячого харчування дітей. Якщо раніше, коли школа була майже в кожному населеному пункті, діти перебували в ній по 4-5 год і на сніданок могли обходитися склянкою молока, булочкою чи яблуком, то нині, коли у зв’язку з витратою часу на дорогу до школи і назад з моменту початку навчання школярів до їх повернення додому нерідко проходить 6-8 год, від організації гарячого харчування в школі не в останню чергу залежать працездатність і здоров’я дітей. Виходячи з цього, районний відділ освіти, спираючись на підтримку районних партійних і радянських органів, допомогу колгоспів і радгоспів, домігся обладнання їдалень та організації гарячого харчування у всіх середніх і восьмирічних школах, причому отримують його всі діти без винятку. Для учнів, які залишаються на подовженому дні, організовано дворазове гаряче харчування, а для тих, що проживають  у пришкільних інтернатах – триразове.
До речі про подовженнийу день, в значенні якого для забезпечення всеобучу, підвищення рівня знань і вихованості учнів і організації їх здорового дозвілля педагоги Золотоніського району переконалися на власному досвіді. Якщо десять років тому в школах району налічувалося 44 групи продовженого дня, то нині їх стало 152 і охоплюють вони 56% всіх школярів I – VIII класів. Цей «стрибок» не випадковий. Посилення уваги до змісту навчально-виховної роботи в групах, створення в них сприятливих умов для занять та відпочинку дітей стало кращою агітацією за цю форму суспільного виховання: батьки охоче віддають туди своїх дітей, а діти охоче залишаються в групах. Навесні 1981 р. учасники Всесоюзної науково – практичної конференції з проблем продовженого дня, що проходила в Черкасах, відвідала школи Золотоніського району та високо оцінили їхній досвід з організації і змісту роботи груп продовженого дня. Мені довелося побувати в Домантівской середній школі та на власні очі переконатися в справедливості такої оцінки. Добре обладнана спальна, в якій відпочивають школярі I-II класів, ігрові кімнати, де знаходять багато цікавого діти різного віку, піонерська кімната, бібліотека-читальня, спортивний зал, учбові кабінети і пришкільна дослідна ділянка – все розумно використовується для організації занять і дозвілля дітей в посляурочний час. Керують групами досвідчені та ініціативні педагоги-вихователі, вміло організовують діяльність дітей, вдало залучають до керівництва гуртками їх батьків – умільців і фахівців колгоспу. Чи варто дивуватися, що 210 з 348 учнів цієї сільської школи постійно відвідують групи, продовженого дня? Так само і в інших школах району, де для відпочинку молодших хлопців вже обладнано 12 спалень, багато ігрових кімнат, спортивних майданчиків і т. д. Досвід груп продовженого дня використовується нині, і при організації експериментальних підготовчих класів для дітей шестирічного віку. Зараз такі класи функціонують у семи школах району. Один з них у тому ж Домантові розташований в будівлі, де займаються початкові класи та їх групи продовженого дня. Для шестирічок з урахуванням їх вікових та інших особливостей обладнані свої спальня та ігрова кімната, але в рекреації вони спілкуються з учнями I – III класів, і це спілкування, як показує досвід, сприяє їх адаптації до шкільних умов. Може виникнути питання: як у районі вишукують приміщення для спалень, ігрових та інших кімнат? Щоб відповісти на це питання, слід докладніше зупинитися на системі шкільного будівництва. Ще на початку 60-х рр.. райвно спільно з райпланом розробив добре обгрунтований, продуманий перспективний план раціонального розвитку шкільної мережі, затверджений райкомом партії і райвиконкомом. У строгій відповідності з цим планом розроблялися і затверджувалися плани будівництва та добудови шкільних будівель, найактивнішу участь у здійсненні яких беруть колгоспи і радгоспи. Таким чином були виключені елементи стихійності у шкільному будівництві, які ще де- не- де та й дають про себе знати там, де питання про шкільні новобудовах вирішується без всебічного врахування перспектив економічного і соціального розвитку господарств і населених пунктів. Перспективний підхід, однак, не тільки не загальмував будівництва нових навчальних будівель і інших шкільних приміщень за рахунок колгоспів та інших джерел фінансування, а, навпаки, дозволив економити ресурси і спрямовувати їх на дійсно доцільне будівництво. Величезний імпульс для прискорення темпів та підвищення якості будівництва шкіл на селі дала відома постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР про заходи щодо подальшого поліпшення умов роботи сільської загальноосвітньої школи. За вісім років, що минули після цієї постанови, в Золотоніському районі побудовано 8 нових шкільних будівель на 4132 учнівських місця і добудовано 10 класних кімнат на 400 місць. За цей же період додатково введено в дію 8 спортзалів, 16 навчальних майстерень, 7 шкільних їдалень на 1050 місць, 28 квартир для сільських вчителів і т. д. У зв’язку з тим що багато шкіл, що будувалися відразу після війни, а також у 50-х і на початку 60-х рр.., орієнтовані на восьмирічний всеобуч, в умовах середнього всеобучу виявилися явно тісні, не обладнані навчальними кабінетами, майстернями, спортивними і актовими залами, в 70-і рр.. розгорнулося будівництво нових шкіл за проектами, які в більшій мірі враховують вимоги середнього всеобучу. На жаль, і ці проекти ще не передбачають особливих приміщень для груп продовженого дня, але там, де поруч з колишніми з’явилися нові будівлі, відкрилась реальна можливість виділення і обладнання таких приміщень. Так було і в Домантові, і у Піщаному, де радгосп «Маяк», на початку 60-х рр.. виступив ініціатором шкільного будівництва в доповнення до збудованого в ту пору пирміщення для школи-восьмирічки, в 70-х рр.. спорудив нове, більш просторе типове пирміщення для середньої школи. Доцільність подібної стратегії і тактики розвитку мережі та будівництва сільських шкіл, які враховують не тільки наполегливі вимоги дня, але і вирішення завдань на перспективу, підтверджена самим життям. Усі сільські школи району займаються в одну зміну, 92% школярів району навчаються в типових будівлях, причому понад 78% дітей навчаються в середніх школах і близько 22% – у восьмирічних. Щороку поліпшуються умови для вдосконалення педагогічного процесу на уроках і в позаурочний час, як у системі продовженого дня, так і в різноманітній позакласній роботі в мікрорайонах. Якщо десять років тому далеко не всі школи мали по 3 традиційних навчальних кабінети і лише кілька шкіл робили перші кроки по впровадженню кабінетної системи викладання, то нині всі 20 середніх і 17 восьмирічних загальноосвітніх шкіл району перейшли на цю прогресивну систему. Для цього в школах було обладнано 467 навчальні кабінети, дидактичне та технічне яких використовується повсякденно і активно всіма вчителями. Про те, наскільки зросла оснащеність шкіл технічними засобами навчання, свідчить той факт, що в них налічується 160 кіноапаратів, 126 телевізорів, 170 магнітофонів, 486 фільмоскопів, 84 епідіаскопа, 4 відеомагнітофона та багато іншої техніки.
– Це, звичайно, далеко не межа, – каже завідувач райвно В. Ф. Клименко, – протягом одинадцятої п’ятирічки ми розраховуємо значно поповнити обладнання навчальних кабінетів і майстерень сучасними приладами та інструментами, наочними посібниками та технічними засобами навчання і, головне, поліпшити їх використання шляхом оснащення кабінетів дистанційним управлінням. У першому році нинішньої п’ятирічки вдалося встановити пульти управління майже в 40 кабінетах, Плануємо до кінця п’ятирічки на дистанційне керування технічними засобами перевести не менше 300 кабінетів. Вирішення цього завдання вимагатиме чималих зусиль і витрат, І тут райвно розраховує, поряд з ініціативою вчителів-умільців та використанням бюджетних асигнувань, на технічну та матеріальну допомогу колгоспів і радгоспів, підприємств і організацій.
– Колгоспи, радгоспи і підприємства, які шефствують над школами, – продовжував В. Ф. Клименко, – щорічно виділяють на зміцнення навчально-матеріальної бази шкіл не менше 100 тис, карбованців, Майже кожен трудовий колектив має в своєму розпорядженні техніку і головне – майстрів, які надавали і надають неоціненну допомогу школам в обладнанні та оформленні кабінетів і майстерень. Все це, без сумніву полегшить виконання поставленого завдання – значно поліпшити оснащення шкіл, підвищити його технічний рівень. Особливо слід сказати про спільну роботу райвно і шкіл з господарськими керівниками, громадськими організаціями та трудовими колективами базових і шефських підприємств, колгоспів і радгоспів щодо удосконалення трудового виховання, навчання і професійної орієнтації школярів.
Ще десять років тому, при першому знайомстві з відділом народної освіти і школами району, звертав на себе увагу позитивний досвід плідної співдружності сільських шкіл з колгоспами і радгоспами, взаємодії і взаємодопомоги шкільних і виробничих колективів. Найбільш виразно цей досвід проглядався у практиці Гельмязівський середньої школи, яка ще в 50-х рр.. почала виробниче навчання старшокласників за профілем трактористів-машиністів. З тих пір в Золотоніському районі, як і по всій країні, відбулися великі позитивні зміни, спрямовані на всебічну підготовку учнів до праці у сфері матеріального виробництва. Вдумливе вивчення і терпляче впровадження досвіду Гельмязівської школи, організоване райвно, значно полегшило розв’язання цього завдання всім сільським середнім школам району.
Це вимагало від відділу народної освіти та керівників шкіл великої, наполегливої і систематичної організаторської роботи, в якій вони неоціненну допомогу отримували і отримують від базових і шефськихгосподарств. Про результати цієї роботи можна судити за наступними даними. Якщо десять років тому в школах було 5 навчальних кабінетів механізації, то зараз їх 17, вони є у всіх сільських середніх школах. Ще більш різко – з 15 до 83 – зросла кількість навчальних майстерень. У всіх середніх і восьмирічних школах створені і обладнані також робочі кімнати з праці для учнів I-III класів – їх нині 37. Гідно оцінюючи зусилля райвно, шкіл, і базових підприємств та господарств по створенню і розширенню, устаткування і оснащення цієї матеріальної бази трудового навчання, слід звернути увагу на те, що до її розвитку тут підходять також продумано, як і до вирішення інших організаційно-педагогічних проблем Це дозволяє уникнути однобічності і, ми б сказали, обмеженості в підході до трудового навчання, що допускається в тих районах, де всі сили і засоби зосереджують на організації навчання старшокласників, залишаючи « на потім »турботи про підняття якісного рівня і матеріального забезпечення уроків праці в молодших і середніх класах, що об’єктивно звужує базу для підготовки до праці завтрашніх старшокласників. Педагогічно продуманий, перспективний хід проглядається і в розвитку учнівських трудових об’єднань, давно вже стали тут, як і в багатьох інших районах країни, найважливішою ланкою в системі залучення школярів до продуктивної, суспільно корисної праці, їх громадянського і морального виховання. Вже в 1974 р. в районі налічувалося 16 учнівських виробничих бригад та 2 шкільних лісництва, якими було охоплено 2206 учнів. Бригади вирощували сільськогосподарські культури на площі 360 га і доглядали за лісовими угіддями, що посідали 150 га. Нині, хоча контингент учнів зменшився, чисельність трудових об’єднань збільшилася – у районі налічується 26 учнівських бригад, за якими закріплено 492 га землі, на якій працюють 2278 учнів і 3 шкільних лісництва, які обслуговують 201 лісу. Таким чином, за десятиліття кількість трудових об’єднань старшокласників подвоїлася. Тепер учнівську виробничу бригаду або шкільне лісництво має не лише кожна сільська середня але і багато восьмирічних шкіл. У 25 школах за останні роки з’явилися піонерські ланки – супутники бригад, що охоплюють більше 1100 школярів IV-VI класів. Небувалий розмаху набула робота гуртків, число яких перевалило за 100, і охоплюють – понад 2 тис. школярів; у роботі цих гуртків переважаюче місце займає пошуково-дослідницька діяльність, що проводиться за завданнями колгоспів, радгоспів та науково-дослідних установ на пришкільних навчально -дослідних ділянках, в учнівських бригадах і шкільних лісництвах. Сприяючи виробленню в учнів любові до рідної землі і навичок допитливого пошуку кращих способів догляду за нею, ця робота має чимале практичне народногосподарське значення Досить сказати, що в минулому році школярами було виконано більше 200 різних дослідів, причому цінність результатів багатьох з них визнана науково – дослідними установами, колгоспами і радгоспами. Цікаві результати спільної роботи Піщанської середньої школи і базового радгоспу «Маяк», внаслідок якої за минуле п’ятиріччя 250 випускників школи отримали права трактористів, причому 100 з них працюють механізаторами. Заслуговує на увагу досвід який накопичила також Вознесенська школа, учнівська виробнича бригада якої, працюючи на полях Золотоніської сортовипробувальної ділянки протягом ряду років проводить дослідження з перевірки насіння зернових культур. Безперечно: зроблено і робиться чимало. Значний прогрес, досягнутий за останні роки в трудовому вихованні та навчанні школярів, безсумнівний. У Золотоніському районі, однак, прийнято дивитися не назад, а вперед, порівнювати сьогоднішній стан справ не стільки з положенням вчора, скільки до вимог завтрашнього дня. Виходячи з поставлених XXVI з’їздом партії завдань поліпшення підготовки школярів до суспільно корисної праці, в районі намічена і здійснюється ціла система заходів щодо подальшого вдосконалення трудового навчання та профорієнтації школярів. Вирішено протягом одинадцятої п’ятирічки всі кабінети трудового навчання та навчальні майстерні повністю оснастити відповідно до вимог Типового переліку навчально-наочних посібників і навчального обладнання для загальноосвітніх шкіл, збудувати теплиці в 14 середніх школах. Продовжиться також спорудження стаціонарних таборів праці і відпочинку учнів, в яких, як показав досвід, створюються оптимальні умови для ефективної діяльності трудових об’єднань, а також різнобічної виховної та оздоровчої роботи з їх учасниками. Слід зупинитися ще на одній, мабуть, головною, визначальною стороні діяльності Золотоніського райвно – його роботі з підбору і виховання пе-: логічних і керівних кадрів шкіл та інших закладів народної освіти, Які її головні складові? Перш за все турбота про забезпечення сільських шкіл кваліфікованими педагогічними кадрами та організація систематичної допомоги їм у вдосконаленні ідейно-теоретичної підготовки та профессіоналального майстерності. Десять років тому серед вчителів, які працювали в IV-Х класах середніх і восьмирічних шкіл, фахівці з вищою освітою становили трохи більше 80%; в нинішньому навчальному році їх частка досягла 98%. Зараз вищої освіти не мають лише окремі вчителі праці, музики та малювання, що працюють в цих класах, Зростання освітнього рівня вчителів – результат тривалої роботи райвно, що протікала паралельно по двох каналах – заочне навчання працюючих жителів, які не мали закінченої вищої освіти, і поповнення педколективів молодими фахівців, які закінчують педагогічні інститути та університети. Чималих турбот і зусиль зажадало від райвно і його завідувача залучення в заочні вищі педагогічні навчальні заклади працюючих вчителів, прищеплення їм «смаку» до цієї форми освіти. Володимир Федорович Клименко, перш, ніж стати керівником райвно, що пройшов всі щаблі в системі освіти – від старшого піонервожатого до директора середньої школи і сам у свій час заочно закінчив історичний факультет Київського педінституту, виявився не тільки переконаним пропагандистом, але й вмілим організатором заочної освіти. Коли 30 років тому він прийняв середню школу в Ковтунах, тільки двоє з працюючих в ній вчителів мали вищу освіту. Сім років потому там залишався лише один педагог без вищої освіти. Досвід, накопичений та перевірений у Ковтунах, завідувач райвно переніс на інші школи. Суть цього досвіду полягала в тому, що треба не тільки захопити вчителів заочним навчанням, але і створити в кожній школі мікроклімат, котрий сприяє з’єднанню творчої праці кожного вчителя з постійним вдосконаленням своїх знань. Підтримання у всіх школах здорового мікроклімату, яке було і залишається однією з головних турбот райвно, дозволило впровадити успішне отримання заочниками вищої освіти. Отримали розвиток і інші форми підвищення кваліфікації, в тому числі і систематичне самоосвіта. І зараз, коли проблема забезпечення шкіл фахівцями з вищою освітою в основному вирішено, райвно продовжує турботися про те, щоб заочна форма здобуття вищої педагогічної освіти залишалася на озброєнні вчительських колективів. За минуле п’ятиріччя заочно завершили вищу освіту 63 вчителя. Зараз в числі заочників переважають старші піонервожаті, вихователі груп продовженого дня, вчителі початкових класів, серед яких фахівці з вищою освітою нині складають по району 37%-на 10% більше, ніж п’ять років тому. У районі добре поставлена систематична, продумана орієнтація на педагогічні професії найбільш підготовлених, що виявляють інтерес і здібності до вчительського праці вихованців та випускників середніх шкіл. Робота ця ведеться постійно і враховується у перспективних планах райвно і шкіл із заміщення вакансій, утворюватися у зв’язку з відходом вчителів на заслужений відпочинок, розширенням контингентів учнів та з інших причин. У таких школах як Гельмязівський, Домантівська, Піщанська, де педагогічна профорієнтація стала давньою і доброю традицією, вже зараз більшість вчителів складають їхні колишні випускники, що успішно закінчили педагогічні вузи. Далеко не випадково, що саме ці педколективи, до слова сказати, є найбільш дружними, згуртованими і стабільними, показують приклад самовідданої творчої праці. Серед 124 молодих фахівців, які прибули в район за останні 3 роки після закінчення педагогічних навчальних закладів, 97 склали колишні випускники місцевих шкіл. У районі практично ліквідована текучість педагогічних кадрів. За останні 10 років жоден вчитель не вибув зі шкіл району з причин житлово-побутової невлаштованості або поганих умов праці, Це досягнуто цілою системою заходів, що проводяться по житлово-побутовому влаштуванню молодих фахівців, створення їм сприятливих умов для праці, підвищення кваліфікації та відпочинку, Немає сумніву, однак, що важливу роль у закріпленні кадрів відіграє те, що більшість з них – вихованці місцевих шкіл, всім серцем прикипіла до рідних місць.
Одним з факторів, що закріплюють вчительські кадри в районі, є ситуація, що тут система роботи з молодими фахівцями, стимулююча їх професійне вдосконалення, що допомагає все впевненіше підніматися з рівня на рівень до висот педагогічної майстерності, Починається ця система зі школи молодого вчителя, заняття у якій щорічно відвідують до 40 педагогів-початківців. Потім багато хто з них послідовно включаються в роботу шкіл передового досвіду, творчих груп, які формуються для вивчення окремих, найбільш цікавих і складних проблем дидактики і теорії виховання, шкіл педагогічної майстерності. Все це в поєднанні з традиційними заняттями в методоб’єднання і на курсах підвищення кваліфікації в рамках інституту удосконалення підвищує загальну та педагогічну культуру, стимулює самостійні заняття самоосвітою. Далеко не випадково, що саме з середовища молодих вчителів зокрема і колишніх вихованців місцевих шкіл, які пройшли ці щаблі вдосконалення і виявили поряд з професійною компетентністю неабиякі організаторські дані, з часом формується резерв для висування на керівну роботу в школах. Сформована в районі система підбору та висунення, підготовки та виховання директорів шкіл та їх заступників з навчально-виховної роботи та організаторів позакласної та позашкільної виховної роботи також многоступенна. У ній ще більшу увагу приділяється виявленню ідейно-теоретичної підготовленості та громадської активності кандидатів, відповідність їх характерів та інших особистісних якостей вимогам, пред’явленим до керівника педагогічного колективу.
На цьому етапі цілком виправдовує себе школа молодого директора, що працює в районі багато років і призначена для полегшення молодим керівникам вирішення багатьох практичних питань, що виникають на перших порах їх самостійної діяльності. У рамках цієї школи молоді директори відвідують кращі навчально-виховні установи району, детально знайомляться з їх роботою, «з перших рук» сприймають досвід передових керівників шкіл, отримують від них грунтовні відповіді на багато питань. Понад 30 директорів восьмирічних і середніх шкіл та їх заступників закінчили школу молодого директора. Багато з них самі вже стали зрілими керівниками, але їх зв’язки з більш досвідченими колегами старшого поколіня не припиняються, і це допомагає вдосконалювати методи внутрішкільного контролю і керівництва. Коли питання про взаємини райвно з керівниками  шкіл виник під час бесіди з В. Ф. Клименко, він сказав: – У всій своїй роботі райвно спирається передусім на директорів шкіл, через них керує педагогічними колективами, спрямовує їх діяльність на вирішення завдань, поставлених партією і урядом. Свої відносини з директорами шкіл райвно будує, відповідно до рекомендацій, даних в доповіді міністра освіти СРСР М. А. Прокоф’єва на Всесоюзному з’їзді вчителів у 1978 р. «Інспектори, – сказав міністр, – це, як правило, досвідчені вчителі. Школа чекає від них умілих порад, глибокого аналізу переваг та недоліків роботи. Хороший інспектор – друг школи. Обов’язковою умовою його роботи є компетентність і об’єктивність, принциповість і тактовність. Інспектор не раб інструкції, не формаліст і догматик, а творчо мислячий педагог, поборник нового, передового». Саме такими педагогами-організаторами та методистами є завідувач, інспектори та методисти Золотоніського райвно. Двадцять третій рік заслужений вчитель УРСР Володимир Федорович Клименко очолює райвно; за стажем роботи він найстарший у області керівник цього рангу. Але він як і раніше сповнений сил і енергії, доброзичливий у відносинах з людьми незалежно від їх віку та службового становища. За два десятиліття керівної роботи він набув досвіду, не втративши дорогоцінного почуття нового і не менш цінних якостей об’єктивної і самокритичної оцінки своєї праці, його переваг і недоліків, спрямованості у майбутнє. Під стать йому інспектори відділу Олександр Макарович Богма і Михайло Миколайович Нікогда, педагогічний стаж кожного з яких перевищує 30 років, а час роботи в райвно наближується до двох десятиліттях. У них навчаються, переймаючи творчний стиль роботи інші, більш молоді робітники райвно та районного методичного кабінету. Дотримання вимог творчого стилю дозволяє їм іти в ногу з життям, підніматися на рівень її постійно зростаючих вимог. У цьому переконує кожна нова зустріч з колективами шкіл та відділу народної освіти Золотоніського району.

(Переклали Малий І.В. і Мельник В.І.)