Ковтунівський навчально-виховний комплекс

Скільки добрих, справжніх людей живе навколо! Тільки треба уміти їх бачити!

Серце вилітало із грудей від радості: ми — їдемо на «Орелі»! Про наше відрядження потурбувалися, як і завжди, голова районної державної адміністрації Оксана Криницька, районні відділи освіти та культури, сільський голова Віктор Назаренко, дирекція Скориківської школи та керівники сільгосппідприємств, що працюють на території села, — Василь Лисенко, Сергій Кикоть та Олександр Журба. Саме їм ми дякуємо за фінансову підтримку. Чарівні віночки зі стрічками вигідно виділяли нас з-поміж усіх колективів. Особливі слова вдячності адресуємо нашій постійній супутниці, другу, пораднику, помічнику — вчительці Валентині Білогуровій.

«Фестиваль надав нам крила! Полетіли!» — співала душа у кожного із 17 учасників зразкового дитячого фольклорно-етнографічного ансамблю «Світлячок» Скориківської школи, які вже втретє прибули на Всеукраїнський фестиваль «Орелі», організований Національним центром народної культури «Музей Івана Гончара». Щиро вітала гостей і учасників фестивалю чарівна перлина України — Національний музей архітектури та побуту в с. Пирогів під Києвом. Він став місцем проведення унікального Всеукраїнського фольклорного дитячого фестивалю «Орелі». Це є переконливим доказом того, що тут не лише пам’ятають, цінують народні традиції, живуть ними, а й передають безцінні надбання дітям, засіваючи в їхні серця все рідне, миле, мудре й вічне.

Організатори — директор музею Петро Гончар та його права рука— режисер, постановник, сценарист, ведуча Мирослава Верстюк подбали про все: проживання, харчування, підвезення, розумних і непосидючих волонтерів з їхніми унікальними розповідями та витівками.

Вийшло чудове свято пісні і мудрослів’я народного! Враження — незабутні для нас і ще для 12 колективів із Хмельниччини, Вінниччини, Полтавщини, Одещини, Києва. Ми зустрілися уже як рідні з колективом «Вербиченька» з Харківщини. Вчетверте перетнулися наші фестивальні дороги з «Веснянкою» з Рівного. Зачарувала грою на народних інструментах «Космацька капела» та музики із Словаччини. А колектив «Баламути» з Києва запросив усіх учасників фестивалю на традиційні вечірні «гопацульки» на території «Музею Івана Гончара». Діти, хоч і потомились за день, але захоплено витанцьовували призабуті народні танці, вивчення яких організували працівники музею.

Творчою окрасою багатьох фестивалів є майстер-класи, де люди вчаться виготовляти різні вироби, переймають уміння майстрів танцю та пісні, поринають у світ духовності і таланту інших. Співоче поле барвисто виявляло наш український дух і працьовитість. Але фестиваль був значно глибшим: ми не лише творили руками, а й вчилися контролювати свої негативні емоції. Багато цікавого, повчального дізнались діти і ми, дорослі, виготовляючи ляльку-мотанку. Виявляється, до неї можна приступати лише навівши лад у своїх думках — світлих, чистих, сповнених добра і любові. Голівку робили з чистих зерен пшениці, і тільки такою лялькою мала гратися дитинка.

У майстер-класі писанкарства дітям розповіли, що це заняття — ніби антистресова терапія. Беручи до рук писанок, майстриня заселяє душу лише позитивними емоціями. Цікавий коментар видали Сніжана та Мар’яна Снігирі, побачивши величезні снопи обереги. Ці наймолодші учасниці ансамблю без остраху стрибали на батуті та підлітали до небес, гойдаючись на орелях (старовинна назва гойдалки).

 «Світлячок» запропонував глядачам два обрядо-дійства, записані від жительки села Львівка Ольги Чернової 1935 р. н. Скільки пам’ятає ця мудра жінка! Вона готова день і ніч ділитися своїми спогадами. Слухаючи її, згадую слова з Біблії: «Пускайте хліб свій по водах, і він повернеться до вас сторицею». Хай же Бог повертає Вам, Ольго Василівно,за Ваші труди здоров’ям і довголіттям. А ми Вас не підвели. «Великодні скоки» і «Витівки пастушків» повернули глядачів у їхнє дитинство. Про наш успіх свідчать запросини ще на два фестивалі. Шкода лише, що колектив попрощався зі своїми «старожилами» — випускницями Мариною Парубченко, Ірою Козловською, Танею і Олею Овчаренко та Мирославою Єпіфановою. Хай щастить вам, дівчатка, у подальшому житті! А ще хочеться подякувати нашому водієві Віктору Гетьману за його людяність і професіоналізм.

Єднання з природою, чудовий автентичний спів, лагідні посмішки відвідувачів, безліч майстер-класів зробили фестивальні дні незабутніми для «світлячків». Прагнення людей до пізнання регіонального колориту та етнічної самобутності, до добрих емоцій та життя в злагоді об’єднало малих артистів і дорослих глядачів і наповнило їхні душі радістю. А це найвище мірило наших справ! Ми щасливі, що «Світлячок» для багатьох людей стає дарувальником щастя. І хто знає, куди поведе ланцюжок доброти, який засвітився у душах шанувальників фольклору. Так, з однієї світлинки займуться дві, три, чотири… А коли їх стане багато, розгориться полум’я любові до щедрої Матері-України, її віковічних традицій, звичаїв і обрядів.

Торкнімося українських народних коренів та повернімося до тих знань, які зберегли для нас пращури. І знаймо: діти у нас геніальні!

Тому цінуймо кожну мить, проведену з ними. Повторюймо мільйон разів, що вони у вас найрозумніші, найталановитіші, найкращі. Діти — то великий Божий дар. Даруймо їм радість спілкування.

 Валентина ПОНОМАРЕНКО, художній керівник ансамблю «Світлячок» Скориківської школи

«Вісник Золотоніщини», 6.07.2012