Ковтунівський навчально-виховний комплекс

Мета: Ознайомити учнів з побутом давньої української хати, розповісти про звичаї і традиції українців по впорядкуванню своєї домівки; виховувати бажання більше знати про традиції рідного краю, бережливе ставлення до родинних реліквій.

Хід заходу

Учні заходять у світлицю. Звучить пісня «Зеленеє жито».

Вчитель. Батьківська хата – це родинне вогнище . Звідси ми мандруємо в широкий світ з піснею, повчанням. Дідусеві казки, бабусині вишиванки ведуть кожну людину до рідної хати. У цій хаті були перші радощі , клопоти. У ній пахло зіллям, хлібом , молоком. Сьогодні ми з вами помандруємо у давню українську хату.

Учень.

Мій отчий дім!Тут рідне все до болю,

Блакитне небо, пісня солов’я.

Волошки в житі, у безкрайнім полі,

І руки мами, повнії тепла.

Мій отчий дім! Ще й досі колискову,

Шепоче листя у моїм саду.

Мій рідний край! Кохана рідна мово!

Тебе, як скарб, я в серці бережу.

Мій отчий дім! Де стоптані стежини!

Де сонце зазирає у вікно.

Тут усміхалась радісно дитина.

Та час минув. І ось, усе пройшло!

Злетіли крила, в марева небесні,

Полинули у вирій журавлі.

Та кожен з нас, тримає в своїм серці,

Отой маршрут, до рідної землі.

Мій отчий дім! Отут все починалось,

Дорога в світ, дорога у життя.

Тут є, й була, і завжди залишалась,

Частинка мого серця і тепла!

Учень

Наша хата невеличка,

Лиш комірка і світличка;

Та вона нам веселенька.

Бо в ній господарить ненька.

Наша ненька – господиня ,

Чиста хата, повна скриня,

Добре прибрана комора,

Бо до праці неня скора.

Вчитель

Ми сьогодні з вами живемо в сучасних квартирах зі всіма зручностями або гарних облаштованих будинках. А колись традиційно українська хата складалась з сіней, невеличкої вхідної кімнати, світлиці-чистої, світлої, парадної кімнати, та комори-приміщення призначеного для зберігання продуктів, а також деяких речей побутового вжитку.

Коли в давнину будували хату дотримувались багатьох традицій.

Учень

У давнину люди будували хату з глини чи дерева вікнами до сонця. Збиралася родина, сусіди, щоб допомогти.

Учень

Головним вважалося обрати добре місце для хати. За звичаєм, на чотирьох кутах майбутньої оселі клали по хлібині і трохи дрібних грошей, щоб щасливо жилося.

Учень.

Коли будівництво помешкання було закінчено , обов’язково плели вінок з квітів і ставили в хаті.

Учень

А як входили вперше до хати, то брали із собою хліб, скатертину, рушник.

За охоронців дому вважали ластівку, чорногуза.

(звучить пісня « Кукуріку півнику …»)

– Кукуріку, півнику, куди йдеш?

Скажи мені правдоньку, де живеш? –

Ото ж моя хатонька край води,

з хорошого дерева – з лободи.

 

А на моїй хатоньці крокви

з хорошого дерева – з моркви.

Така моя хатонька край води,

з хорошого дерева – з лободи.

 

А на моїй хатоньці лати,

з хорошого дерева – з м’яти.

Така моя хатонька край води,

з хорошого дерева – з лободи.

Вчитель

За звичай зводили хату всім селом і закликали різних майстрів.

Учні

Тесляре, тесляре, збудуй мені хижку в зеленім садочку, в квітучім затишку.

Змуруй мені, муляре, піч та рівненько .

Щоб в хаті зимою було всім тепленько.

Ти справ мені, столяре, двері й віконця,

Поріг від дороги, а вікна до сонця.

А ти мені, скляре, встав скло ясне в рамку.

Аби мені сонце світило від ранку.

Ковалю, ковалю, зготов мені ключик ,

І сильні завіси, й замочок блискучий.

Я буду раненько замок відмикати, щоб ви не минали гостинної хати.

Вчитель Зараз ми запрошуємо вас до головної кімнати в нашій хаті – Світлиці.

Якщо з сіней увійти до світлиці , то обов’язково побачимо велику піч. Дивна річ – у хаті піч, вона служить українському селянинові тричі: для опалення житла і як тепле спальне місце, для приготування їжі, випікання хліба.

Учень

До печі завжди ставились як до священного предмета, тримали в чистоті.

Учень

Прославмо піч. Прадавню українську піч,

Що гріла наших предків, як перина.

В ній теплий попіл парував всю ніч,

І не одна тут пестилась дитина.

Вчитель За піччю – дерев’яний поміст для спання або ліжко. Під ним зберігались хатні речі. Над полом вішали колиску для дітей.

Учень

Колиски робили з дерева: калини, ясена, клена або плели з лози, щоб діти були дужими та співучими.

Колисочка яворова,

Колисочка з горішка…

Нехай на ній колишеться

Маленька потішка

(Звучить колискова « Котику сіренький»)

Котику сіренький,

Котику біленький,

Котку волохатий,

Не ходи по хаті,

Не ходи по хаті,

Не буди дитяти.

Дитя буде спати,

Котик — воркотати.

Ой на кота воркота,

На дитину дрімота.

Вчитель В народі існував звичай колиску, що вже вийшла з ужитку, ніколи не викидали, її берегли доти, доки люди жили в хаті.

З другого боку входу до світлиці висить на стіні мисник – полиці для святкового посуду. Посуд, яким користувалися щодня, знаходився на лавках біля печі.

Учень 3 давніх-давен в Україні найпоширеніший хатній посуд – це глиняні глечики, горщики. Макітри, миски, дерев’яні ложки.

Над полом знаходилась жердка, на якій висів одяг. В куті, де сходились лавки, було найпочесніше місце – покуть. Там стояли стіл, ослін. На покуті вішали ікони. У кожній оселі обов’язково була скриня .

Учень Що в ній зберігалось?

Вчитель

Родинні реліквії, пам’ятні речі, що залишились дітям на згадку про батьків.

«Синя скриня»

Дерев’яна синя скриня

В хаті – справжня господиня.

Синя скриня всіх взуває.

Синя скриня зодягає.

В дерев’яній синій скрині

Є намисто старовинне.

Голки є і є наперсток.

Є маленький срібний хрестик.

В дерев’яній синій скрині

З торочками є хустина.

Ця хустина, мов жар-птиця.

Жаром грає та іскриться.

Ця небачена хустина –

Ще бабусі Катерини.

В синій скрині є намисто,

самоцвітне, променисте.

Рушники у синій скрині.

Мов птахи, зелені й сині.

Плахта є, ї є запаска –

Теж з бабусиної ласки.

В синій скрині дерев’яній

Скатертина є прадавня.

Скатертина ця прадавня –

Про бабусю пам’ять славна.

Про бабусю Катерину,

Бо її ця скриня синя.

То бабуся все надбала –

Й нам у спадок передала.

Гра « Заповни скриню»

Вчитель. Рідна оселя приваблива в будні , а ще більше у свята. У святкові дні оселю прикрашали по різному, але найбільше новими вишитими рушниками.

Учні

Найкраще люблю я

В мами – рушники

На яких, як сонце ,

Сяють квіточки.

Червонії маки

І волошки сині

На рушниках квітнуть,

Немов на долині.

Між квітів колосся

Жовтим блиском сяє,

Хату мою рідну

Теплом зігріває.

Рушники у мами

Сонечком зігріті

І таких немає

У цілому світі.

Пісня «Рушничок, рушничок»

Мама мені вишивала рушник

Голками наче сріблясте проміння

Дощ за вікном моїм, і неначебто зник

Хмари не чорні, а сині

Стати маленькою зростом мені.

Стежкою, аж до зорі мандрувати

Тільки насправді, а не у вісні

Голосно пісню веселу співати.

 

Ой рушник, рушничок

Кольорова доріжка

Ой рушник, рушничок

Вже стомились ніжки

Ой рушник, рушничок

Полем стелиться нитка

Ой рушник, рушничок

Я маленька, як квітка

Я маленька, як квітка

 

З маків червоних віночок сплету

Райдуга з ранку доріжкою стане

Все подолаю і все віднайду

Зіроньку з неба яскраву дістану

Друзям в дарунок несу рушничок

Кажуть, що дива на світі немає

Вірю до зустрічі з казкою крок

Щастя навколо по світі я знаю.

 

Ой рушник, рушничок

Кольорова доріжка

 

Ой рушник, рушничок

Вже стомились ніжки

Ой рушник, рушничок

Полем стелиться нитка

Ой рушник, рушничок

Я маленька, як квітка

Я маленька, як квітка

 

Вчитель

Рідна хата ! Оспівана в піснях, оповита легендами та переказами, вона буде завжди символом добра й надії, її незгасний вогник світитиметься теплом маминої любові, вірою в доброту, високу людяність, одвічною сподіванкою на чисте небо над нами.

Учні

Наша хата

Я люблю свою хату ,

і подвір’я, й садок,

де і сонця багато,

і в жару – холодок.

 

Все для мене тут рідне:

Стіни білі, як сніг,

І віконце привітне,

І дубовий поріг.

І ряденця строкаті,

Й рушники на стіні, –

Навіть дим в нашій хаті

Рідно пахне мені.

Пісня