Ковтунівський навчально-виховний комплекс

Більше 65 років у Ковтунах не було свого храму. Лишена великі свята біля сільської ради збирався люд і місцевий священик проводив богослужіння під відкритим небом. 25 листопада 2012 року владика Софроній освятив новозбудовану Покровську церкву. Меценатом і натхненником став Олександр Андрієнко, мати якого родом з Ковтунів. Біля величної споруди збудована дзвіниця. У ній шість вилитих з міді дзвонів. До речі, справжні дзвони є лише у декількох храмах нашого району.

Олександр Андрієнко народився у селі Тарасівка Звенигородського району. Мати – уродженка села Ковтуни, тато – місцевий житель. У 1984 році Анна Іллівна переїхала на Далекий Схід. Після армії її син теж опинився в Росії. Працював на шахті водієм. Потім почав їздити в Китай, возив звідти на продаж речі. Потихеньку розвивався бізнес. У 2006 році (майже після двадцяти років проживання за кордоном) приїхав до України. Узяв у Києві машину напрокат і поїхав у рідні пенати. Відвідав Тарасівку й Ковтуни. Рідне село змінилося, зменшилося. Знайшов клаптик землі, де раніше стояла хата.

– У мене промайнула думка: «Щось я маю збудувати…». А що, не можу зрозуміти Тоді щось підказало: тут повинна бути церква! – згадує Олександр Степанович. – У той час мама дуже хворіла. Коли повернувся з України, сказав: «Я хочу збудувати храм на Батьківщині. Де б саме ти порадила це зробити”?». Вона каже: «У Ковтунах». Мама була набожною людиною.

Через рік після цієї розмови Олександр втратив найближчу й найріднішу людину – померла мама. 2007 рік став для нього переломним моментом у житті

З 2010 року почалося будівництво церкви. Чоловік ретельно продумував кожен крок. Благословення на будівництво він просив у митрополита Черкаського і Канівського владики Софронія, який і запропонував проект майбутнього храму

Мені ночами снилася біла церква, тому для облицювання думав використати білу силікатну цеглу. Але в оригіналі за планом вона мала бути червоною. Мене охопили сумніви, – ділиться споминами меценат. – Одного разу, перебуваючи у Ковтунах, увечері. коли лягав спати, думав: «От якби спитати там. зверху, як правильно зробити…» З цими думками й заснув. Вранці прокинувся з фразою в голові: «Біла керамічна цегла з Греції».

З наміром здійснити те, що наснилося, чоловік поїхав у Грецію на священну гору Афон. Перебуваючи на сповіді у афонського монаха, розповів про свої сумніви щодо будівництва. Той порадив будувати з місцевих матеріалів. А з Греції Олександр привіз наріжний камінь для майбутнього храму.

Ця церква унікальна тим, що людина, яка має коріння звідси, але майже все своє свідоме життя прожила поза межами рідного села, збудувала храм для своєї матері, – розповідає отець Любомир. З 25 листопада він призначений настоятелем цієї церкви. – Храм перебуває під заступництвом Божої матері. Перед початком будівництва одній жінці в селі наснився Покров Божої матері. Це було знаком. Тому вона освячена як Покровська церква.

Усередині – іконостас і величезне панікаділо (центральна люстра), що запалюється на особливих моментах богослужіння, підкреслюючи тим самим їх урочистість. Іконостас розписував відомий золотоніський іконописець Олександр Кутенков. З 1 серпня він розписуватиме храм зсередини. На хорах іще ніхто не співає, хористів ще тільки підбирають.

– У нас є унікальна ікона Ісуса Христа, – каже священик, беручи з підвіконня маленьку затерту дерев’яну ікону. – У селі згоріла хата, вигоріло все, а її вогонь зовсім не торкнувся. Люди знайшли й принесли до церкви. Вона старовинна, проте, на жаль, без будь-яких ознак датування.

У новозбудованому храмі вже хрестили немовлят, вінчання ще не було. Тут уже продають свічки, є хрестики, граматки, похоронні набори, свідоцтва про хрещення та весілля. На майбутнє отець Любомир планує розширити асортимент; закупити ікони й молитвослови.

– До Великодня готуємось ретельно. Хочеться, щоб усе було урочисто. Прибираємо біля церкви, місцеві жителі дуже допомагають – садять квіти. Ззовні церква прикрашена іконами. Під святими ликами, над входом у храм, нещодавно встановили ліхтарики. Прожектори спрямовані на ікони, і від того вони вночі переливаються всіма барвами веселки. Справа й зліва світяться неоном – каже настоятель.

Біля церкви збудована дзвіниця. У ній шість справжніх дзвонів, вилитих із міді. Замовляли в Києві. У дзвони дзвонять місцеві школярі – Вадим Мельник, Ігор Титаренко, Богдан Макалюк та Вадим Барчан. Кожну середу, п’ятницю, суботу й неділю хлопчаки відповідально виконують покладений на них обов’язок: сорок разів дзвонять великим, а потім влаштовують передзвін меншими дзвонами.

Сьогодні до церкви приходять не лише місцеві, а й жителі навколишніх сіл. У майбутньому настоятель планує перед входом насадити троянд, а навколо церкви зробити доріжку з бетону та огородити святиню парканом.

Алевтина НАДЕМСЬКА

«Вісник Золотоніщини», 3 травня 2013 р.